Факти які варто знати про Україну

Наскільки Україна велика?

Опубліковано

09.08.2024

Україна — найбільша країна серед тих країн, які повністю розташовані в Європі. Але наразі Росія окупувала близько 20% територій України. 

Маючи 603 628 квадратних кілометрів (або 233 030 квадратних миль) Україна є найбільшою країною Європи. Україна вдвічі більша за Італію і у чотири рази більша за Грецію. Загальна протяжність українського кордону становить 6992 кілометри (або 4344 милі), що дорівнює відстані між Вашингтоном та Берліном. 

В Україні багата природа: ліси, степи, невелика пустеля та широкий вихід до Чорного та Азовського морів. Два гірських хребти, Карпатські гори й Кримські гори, займають до 5% території. Також Україна має 25% всіх запасів чорнозему на планеті. 

Але станом на кінець 2023 року Росія окупувала близко 20% територій України. Це складає 109 тисяч квадратних кілометрів. Під частковою окупацією знаходиться п’ять областей України, а над півостровом Крим Росія має повний контроль. Площа тимчасової окупації дорівнює приблизній площі Ісландії або трьох Бельгій.

Чому перемога України важлива для світу?

Опубліковано

09.08.2024

Перемога України у цій війні стане запобіжником проти нових можливий воєн у Європі та у світі. Вона убезпечить світ від неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї — воно обо’язково станеться, якщо світ Україні не допоможе, адже інші країни не почуватимуться в безпеці попри всі гарантії та політичні союзи. Також перемога України захистить світ від глобальної продовольчої кризи, адже Україна є однією з провідних країн-експортерок сільгосппродуктів. А оскільки війна має геноцидний характер, перемога України важлива, щоб не допустити знищення українців і цим відстояти ідеї демократичного світу. 

Перемога України зупинить подальшу агресію Росії в Європі. Також це стане важливим сигналом стримування для лідерів інших диктатур, зокрема для Китаю. У Росії неодноразово заявляли про наміри захопити інші країни, зокрема, країни Балтії, Польщу, Румунію, Молдову й навіть Чехію. 

Якщо Україна не переможе, інші диктатури, яких у світі сьогодні 59, можуть розпочати нові війни. Це означає, що європейські економіки переходитимуть на воєнні рейки, тобто всі ресурси держав будуть мобілізовуватися на мілітарне виробництво. 

Україна є величезним глобальним виробником продовольства. В історії 20 століття Україна була об’єктом колонізації через свої чорноземи. Сьогодні Росія експропріює українське продовольство і блокує постачання українських сільгосппродуктів по світу. Якщо війна так триватиме, людям в Африці та по всьому світу загрожуватиме реальний брак їжі. У випадку перемоги Росія шантажуватиме світ продовольством. Доказ цьому – вихід Росії із критично важливої для багатьох країн світу зернової угоди та погрози всім кораблям, які прямують до українських портів у Чорному морі. 

Перемога України — єдиний спосіб захистити українців від знищення. Немає іншого шляху захистити українських громадян, окрім як перемогти Росію. Доки триває війна, українці в умовах російської окупації переживають депортацію, насильство, катування та інші звірства. Українці ж на неокупованій території потерпають від обстрілів та бомбардувань. Єдиний шлях убезпечити 40 мільйонів українців — це припинити війну і позбавити Росію можливості почати нову війну у майбутньому.

Чи заборонено в Україні спілкуватися російською мовою?

Опубліковано

29.05.2024

В Україні не існує заборон на використання будь-якої мови, зокрема російської. Існує закон, що регулює функціонування української як державної. Розповіді про те, що нібито російська в Україні заборонена, — не більше, ніж плід уяви російських пропагандистів.

Багато українців і далі продовжують використовувати російську мову в побуті. Згідно з опитуванням групи “Рейтинг”, проведеним у лютому 2024 році, 12% українців спілкуються виключно російською, а 28% — і російською, й українською. В південних і східних регіонах ці цифри значно вищі за загальнонаціональний показник — 22% та 46% відповідно на Півдні України та 25% і 51% — на Сході України. 

Проте українська мова має статус єдиної державної в Україні. Це означає, що її вживання є обов’язковим в органах державного управління, в громадських організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, а також у сфері обслуговування. При цьому Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» жодним чином не регулює сфери релігійних обрядів та приватного спілкування. Російська мова в ньому взагалі не згадується і не виділяється в окрему категорію — йдеться виключно про державну українську мову. Не існує «заборон» на російську мову і в інших законах та нормативних актах України.

Те, що в Україні нібито заборонена російська мова, — це ще одна вигадка російської пропаганди. При чому не нова. Саме під приводом «защиты русскоязычного населения» Росія окупувала Крим та окремі райони Луганської та Донецької областей у 2014 році. Те саме називала одним з приводів нападу на Україну у 2022 році. Без втручань та впливів Росії в Україні взагалі не було проблем на мовному підґрунті.

Чому частина українців говорить російською?

Опубліковано

26.06.2024

Значна частина українців справді розмовляють російською мовою. Причина цього в більшості випадків полягає в тому, що цю мову впродовж століть нав’язувала держава — у різні періоди Російська Імперія та Радянський Союз. А в роки незалежності України вже Росія намагалась впливати на мовну ситуацію в Україні, нав’язуючи всім можливими способами зросійщення. Однак без російського впливу мовний ландшафт в Україні змінюється в бік саме української.

По-перше, українці мають право спілкуватися в приватному житті тією мовою, якою їм зручно, зокрема й російською. Жодних заборон не існує — детальніше про це тут (Чи заборонено в Україні спілкуватися російською мовою?)

По-друге, здебільшого російською мовою спілкуються ті українці, які живуть у регіонах, що століттями були під російським впливом. В Російській Імперії, в складі якої з XVIII століття перебували більшість регіонів нинішньої України, крім західних областей, видавали Емський указ, Валуєвський циркуляр та багато інших документів, які мали на меті витіснити українську мову. Аналогічна ситуація була і в радянський час, коли русифікація відбувалася через освіту, російська була мовою кар’єри, науки тощо. І так само як і українська, витіснялися й інші мови народів СРСР. Про те, як русифікували українців, докладно описала Освіторія. Але навіть після відновлення незалежності України Росія намагалась нав’язувати українцям російську мову через шоубізнес, медіа та культуру. Все це мало такий вплив, що мільйони українців народжувались та зростали в російськомовному середовищі і зараз не всі одразу переходять на українську.

Та все більше українців віддають перевагу саме українській мові. Наразі частка українською в побуті послуговуються 65%. Тоді як у квітні 2022 року цей показник був на рівні 53%. Частка опитаних українців, які почали спілкуватись українською мовою в побутовому житті, зросла і наразі складає 65%. У квітні 2022 року вона становила 53%, а у 2023-му – 61%.

Також важливо зазначити, що все більше українців переконані, що єдиною державною та офіційною мовою в Україні має бути саме українська. Наприклад, у 1997 році лише 18% опитаних українців вважали, що російську мову треба усунути з офіційного спілкування по всій Україні. У 2024 році так вважають 66% опитаних. А підтримка надання російській мові статусу другої державної за ці роки скоротилась кардинально — із 39% до 3%.

До того ж, велика частка українців є двомовними, але всі опитування свідчать, що все частіше вони використовують найперше українську як мову публічного спілкування, в освіті, на роботі та у сфері обслуговування.

Чому українці емоційно реагують, коли кажуть «на Україні», а не «в Україні»?

Опубліковано

09.07.2024

Українцям не просто так не подобається, коли кажуть «на Україні» — це зневажлива імперська форма, яка натякає на те, що Україна — не є суверенною та незалежною державою. Саме тому правильною є саме форма «в Україні».

Прийменник «на» в сучасній українській мові правильно вживати, коли ми говоримо про якийсь адміністративний чи історико-географічний регіон — «на Галичині», «на Харківщині», «на Поліссі»; або ж коли ми говоримо про острів — «на Балі», «на Мальті», «на Кіпрі» (навіть якщо Мальта чи Кіпр — це суб’єктні країни, але вони також є островами).

Якщо ж ми говоримо про країну, яка має чіткі кордони, суверенітет та є суб’єктом міжнародного права, то доречним є виключно прийменник «в» або «у» — «в Канаді», «у Великій Британії», «в Україні».

Вживання «на Україні» — це таке собі імперське кліше. Віками російська влада намагалася показати, що Україна — це лише окраїна, край, колонія РФ, а не самостійна держава зі своєю культурою, історією і традиціями. Це кліше настільки вкорінилось у свідомості росіян, що вони вживають його вже автоматично та вважають єдино правильним. При чому роблять так лише з назвою України.

Коли українці роблять зауваження, то росіяни посилаються на Тараса Шевченка та інших українських класиків, які писали «на Україні», мовляв, це правильно й ось приклад. Але письменники-класики, по-перше, писали не сучасною мовою, по-друге, вони також жили в імперській парадигмі і це на них могло впливати, по-третє, поети часто керуються віршовим розміром при виборі слів.

Чому Україна демонтує пов’язані з Росією пам’ятники та змінює топоніми?

Опубліковано

01.08.2024

Процес демонтажу пов’язаних з Росією пам’ятників та перейменування топонімів називається деколонізацією. Це звільнення від колонізаторських маркерів, якими імперія позначала захоплені території. Ці маркери зазвичай присвячені справжнім катам українського народу або культурним, політичним чи військовим діячам, які підтримували імперську політику Росії та стали її інструментом. Зараз, під час повномасштабної війни, цей процес набув додаткової значущості для України.

Ведучи геноцидну війну проти українського народу, Росія переконує своїх громадян, що Україна або її окремі території є «історичними землями Росії» , а «російський та український народи — братні» . Для цього пропаганда використовує російську культуру, яка демонструє свою зверхність над культурами інших народів, зокрема українців. Пам’ятники та назви топонімів є частиною цього процесу. На практиці це виглядає так: по усіх містах колишнього СРСР є вулиці, площі чи пам’ятники, присвячені умовному Олександру Пушкіну, який фактично підтримував цю імперську політику і постать якого імперія використовувала як маркер для позначення «своєї» території. Насправді ж пам’ятники російським діячам і культури, які у своїх творах принижували чи демонізували українців, травмують українців, так само як це робить Путін сьогодні.

Закон про деколонізацію  передбачає прибирання імен саме таких осіб з публічного простору, а не просто “всіх росіян”.

Багато таких пам’ятників прославляють катів українського народу. Наприклад, у Києві донедавна стояв пам’ятник більшовицькому воєначальнику Миколі Щорсу, який у 1918-19 рр. воював проти Армії УНР, а потім був призначений комендантом Києва. Це виглядає десь так, якби у Парижі стояв пам’ятник генералу Штюльпнагелю, який був комендантом міста в часи нацистської окупації. А місто Дніпро, до прикладу, до 2016 року мало назву Дніпропетровськ на честь комуністичного діяча Григорія Петровського, який був одним з організаторів Голодомору 1932-33 рр. Уявіть собі в Ізраїлі міста, називані на честь гестапівців, — десь так виглядають топоніми в Україні на честь таким, як Петровський.Питання деколонізації простору в Україні особливо актуальне з 2014 року, відколи країною пройшов Ленінопад. А під час повномасштабної війни воно набуло додаткової значущості: дивно продовжувати вшановувати пам’ятниками та топонімією тих, хто в минулому знищував українців. Український історик та народний депутат Володимир В’ятрович сказав: «Допоки російський солдат на українській землі буде почуватися як удома, слухаючи ту саму музику, йдучи так само названими вулицями й бачачи пам’ятники тим самим історичним постатям, — доти буде загроза, що російський солдат знову буде ходити по нашій землі».

Чому Катерина ІІ насправді не є засновницею Одеси?

Чому українцям важливо розмовляти українською мовою?

Опубліковано

01.08.2024

Спілкуючись українською, ми, українці, є живим доказом того, що українці та  росіяни — не “один народ”, а ця війна є геноцидом Росії проти українського народу. Активне спілкування українською також спонукає іноземні компанії адаптувати свої продукти та послуги під нашу мову і таким чином забезпечує роботу українцям. Окрім того, розповсюдженість української мови спонукає іноземців вивчати саме українську, через це глибше занурюватись в нашу культуру та історію, та в результаті відчувати близькість до українців і забезпечувати підтримку Україні. 

Попри те, що досі багато українців з низки причин спілкуються російською (Чому деякі українські біженці розмовляють російською?), все більше і більше людей віддають перевагу саме українській мові. Перша і головна причина важливості переходу на українську мову — українськомовні українці є живим доказом того, що українці та росіяни — не “один народ” і навіть не “братні” народи. (Чому українці та росіяни — не братні народи?) Відповідно нинішня війна не є братовбивчою — Росія підло напала на Україну і вчиняє геноцид проти українського народу.

Другий важливий аргумент на користь переходу на українську мову — економічний. Що більше людей спілкуються українською мовою, то більше це змушує іноземні компанії адаптувати свої продукти та послуги під нашу мову. А це – додаткові робочі місця для українців та додаткові замовлення українським бізнесам. 

Також спілкування українців українською спонукає іноземців вивчати українську мову і таким чином глибше занурюватись в нашу культуру та історію. У такий спосіб громадяни інших країн усвідомлюють важливість внеску України у світовий культурний простір, ціннісну схожість українців з європейцями та відчувають більшу спорідненість з українцями. У результаті — Україна отримує більше підтримки від інших країн світу.  

Зрештою, саме російська пропаганда переконує, що “немає різниці, якою мовою спілкуватися”. Але чому в такому разі росіяни століттями робили усе, щоб знищити та викорінити українську мову, а нині знищують все українське на окупованих територіях — спалюють книги, змінюють покажчики, переводять освіту і всі сфери життя на російську, блокують доступ до українського контенту?

Коли Україна стане членом Євросоюзу

Опубліковано

12.08.2024

Точної відповіді, коли це станеться, не існує. Але важливо те, що шлях до членства є для України незворотним. Українці вже здолали багато важливих етапів на цьому шляху: зробили власний демократичний вибір під час Революції Гідності, розбудували мережу антикорупційних інституцій, провели та продовжують проводити численні економічні та правові реформи. 

Проте попереду ще багато роботи: від вільної конкуренції в економіці до вдосконалення податкової та митної галузей, від остаточного завершення децентралізації до запровадження “зелених стандартів”. Загалом Україна має максимально синхронізувати своє законодавство з європейським.

Неможливо зараз напевне сказати, коли Україна стане членом Євросоюзу — експерти припускали, що це може статися до 2030 року. Та цей шлях є незворотним.

Загалом Україна вже понад 10 років інтенсивно рухається до ЄС та багато зробила на цьому шляху. Це і чіткий курс до демократизації та посилення ролі громадянського суспільства, і децентралізація, і впровадження цілої низки норм та законів, що зробили наші закупівлі прозорими, дані — доступними для громадян, а роботу держорганів — більш відкритою. Також Україна створила мережу антикорупційних органів та продовжує реформувати увесь правоохоронний сектор. А вже під час великої війни схвалила антиолігархічний закон, провела реформу Конституційного суду, завершила перевірку кандидатів до Вищої ради правосуддя та створила Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Також Україна адаптувала до європейських стандартів закони про боротьбу з відмиванням грошей, про аудіовізуальні медіапослуги та про нацменшини. 

Варто усвідомити, що попереду ще дуже багато роботи. Україна має провести численні реформи та наблизити своє законодавство до європейського. Зокрема ми повинні провести реформу державного управління та завершити всі аспекти децентралізації, вдосконалити податкове та митне законодавство, схвалити законодавство щодо охорони навколишнього середовища. При цьому нам треба продовжувати розпочаті реформи, посилювати боротьбу з корупцією та узгоджувати українське законодавство з європейським — за попередніми оцінками, для вступу нам треба імплементувати близько 27 тисяч вимог та стандартів ЄС. Проте 4,4 тисячі з них уже імплементовано.

Кожен громадянин на своєму місці може бути корисним та працювати задля прискорення цього руху. Головне для України зараз — швидко та якісно змінюватися, щоб стати повноцінною частиною великої європейської родини.

Чому розірвання зв’язків з Російською православною церквою є необхідністю для України, а не наступом на свободу віросповідання?

Опубліковано

28.08.2024

Російська православна церква є підконтрольною Кремлю структурою. Тож діяльність в Україні будь-яких афілійованих з РПЦ структур, зокрема УПЦ МП, є загрозою національній безпеці. Закон 8371, який нещодавно ухвалила Верховна Рада України та підписав президент України, забезпечує механізм розірвання усіх зв’язків з РПЦ та пропонує громадам УПЦ МП варіанти, за яких вони можуть продовжити свою діяльність. У разі, якщо такі зв’язки не буде розірвано, їхню реєстрацію припинять.

При цьому цей закон не порушує Європейську конвенцію з прав людини, хоч саме у цьому намагається переконувати російська пропаганда та духовенство УПЦ МП. До того ж цей закон підтримала Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій.

РПЦ, яку Парламентська асамблея ради Європи (ПАРЄ) визнала інструментом російської пропаганди, по суті є продовженням режиму Путіна.

З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну жертвами російських окупантів стали 67 представників різних українських церков і релігійних організацій. Деякі з них загинули мученицькою смертю, несучи своє служіння в літургійному вбранні. Понад 630 культових споруд та молитовних місць, включно з церквами, мечетями, синагогами та молитовними будинками, було зруйновано або пошкоджено внаслідок російських обстрілів.

Російська окупаційна адміністрація масово вдається до репресивних заходів щодо релігійних організацій. Це стосується не лише тих, які заборонені російським законодавством, як-от Свідки Єгови чи Хізб ут-Тахрір, але й інших релігійних громад, не афілійованих із московським патріархатом. Такі дії призвели до різкого обмеження релігійної свободи на територіях, тимчасово непідконтрольних Уряду України.

Багато християнських громад, які залишилися на окупованих територіях, були примусово підпорядковані російській «релігійній» організації – Російській Православній Церкві, яка фактично є складовою російської державної машини. Діяльність РПЦ спрямована на знищення української державності, культури та ідентичності. Вона відверто підтримує військові злочини проти українського народу, освячує звірства окупантів і вихваляє російських агресорів. Усе це є частиною систематичного використання Росією релігії як інструменту в її загарбницькій війні проти України.

І в цей самий час УПЦ МП вдає, ніби порвала зв’язки з РПЦ, змінивши статут. Але реальність є іншою — релігієзнавча експертиза показала, що насправді УПЦ МП і досі пов’язана з російською церквою. Проти священників УПЦ МП СБУ порушила понад 100 проваджень, і 26 із них уже отримали свої вироки. А дехто з них для Росії настільки цінний, що його навіть міняють на військовополонених.

З огляду на все це Україна мусила вжити заходів, аби афілійовані з РПЦ релігійні структури не могли здійснювати тут свою діяльність — це один з елементів деколонізації України, як і знесення пов’язаних з Росією пам’ятників. Цього прагнула абсолютна більшість українців. Відтак президент України підписав прийнятий парламентом закон 8371, який забороняє діяльність в Україні структур, пов’язаних з РПЦ, та пропонує громадам УПЦ МП розривати зв’язки з російською церквою. На це у них буде 9 місяців. 

УПЦ МП ще після першого читання цього законопроєкту заявляла про порушення прав людини. Але насправді стаття 9 Європейської конвенції з прав людини передбачає подібні обмеження, якщо це потрібно для громадської безпеки демократичного суспільства. Зважаючи на багаторічну проросійську діяльність УПЦ МП, це саме той випадок. До того ж закон 8371 підтримала і Всеукраїнська рада церков, заявивши, що «в Україні навіть в умовах жорстокої війни пошановують релігійні права і свободи», а російській церкві та пов’язаним із нею структурам не місце в Україні. Відтак прийнятий закон є логічним продовженням політики деколонізації та розірвання зв’язків з країною-агресором, але аж ніяк не наступом на права людини і свободу віросповідання.

У тексті використано матеріали Міністерства Закордонних Справ України

Чим можуть пишатися українці?

Опубліковано

27.01.2025

Українці відстоюють демократичні цінності ціною власних життів

Українці можуть пишатися власним свободолюбством. Це — народ, який не просто декларує демократичні цінності, а справді бореться за них, віддаючи свої життя. Фактично упродовж усіх років існування Незалежної України українці в той чи інший спосіб відстоюють свою свободу. Майже 11 років із 32, відколи Україна існує як окрема держава, українці протистоять набагато більшій та ресурсно могутнішій державі-агресорці Росії. Та прояви цього свободолюбства українці проявляли ще до здобуття Незалежності.

Якщо навіть не йти далеко в історію, то у відносно недалекому минулому, ще коли існував Радянський Союз, українці зуміли проявити власний характер та домогтися у радянської влади виконання своїх вимог. Мова йде про Революцію на граніті, яка відбулась восени 1990 року — це акція ненасильницької громадянської непокори, під час якої кількасот студентів упродовж двох тижнів голодували в центрі Києва. У студентів була низка вимог, зокрема перевибори Верховної Ради УРСР; повернення українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби українцями лише на території республіки; націоналізація майна Компартії України; відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Для радянської влади це було нечувано і на місце акції зігнали таку кількість силовиків, яка в кілька разів перевищувала кількість протестувальників. Проте останні не злякалися і були непохитні. Зрештою через два тижні протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.

Після проголошення Незалежності України українці не раз проявляли прагнення до свободи. Наприклад, у 2000-2001 роках Україною прокотилися масштабні акції “Україна без Кучми” проти влади тодішнього президента Леоніда Кучми. А в 2004 в Україні відбулась Помаранчева революція, коли люди не змирилися з масштабними фальсифікаціями на виборах та домоглися повторного голосування.

Через десять років, коли чинна на той час влада всупереч волі українців вирішила згорнути євроінтеграцію, українці вкотре не змирилися та організували Євромайдан. Безстрокова акція протесту супроводжувалась неодноразовими силовими розгонами мітингувальників і зрештою масовими їх розстрілами бійцями спецпідрозділу “Беркут”. Але і це не зупинило українців і зрештою вони домоглись зміни влади, а ті події пізніше назвали Революцією Гідності.

Однак те, що українці вигнали з країни проросійську владу, вкотре проявивши своє прагнення до європейських цінностей, дуже не сподобалося Кремлю. Тож Росія розпочала відкриту агресію проти України, окупувавши Крим та розгорнувши гібридну війну на Донбасі. Відтоді українці зі зброєю в руках відстоюють свою державу.

А у 2022 році Росія розпочала відкрите широкомасштабне вторгнення і вже третій рік поспіль тероризує українців ракетами та окуповує українські території. Увесь цей час Росія фактично отруює життя українців, які щодня зазнають втрат та перебувають у небезпеці, але попри це продовжують чинити опір. І хоч країна-агресорка набагато більша і має неспівмірно великі ресурси, які спрямовує на війну, все ж українці не здаються та продовжують відстоювати свободу та демократію.

Українці можуть пишатися науковими відкриттями представників свого народу.

Українці дуже винахідливі, працьовиті та кмітливі. І, звісно, представники цього народу зіграли чималу роль у науковому прогресі всього людства. Ми не можемо перелічити всі вагомі для світу винаходи і відкриття українських вчених, але навіть перелік кількох з них уже дає розуміння — українці справді можуть пишатися своїми науковими відкриттями та винаходами.

Наприклад, український вчений Іван Пулюй став першим розробником рентгенівської трубки, яка є прототипом сучасних рентгенів. Відбулося це за 14 років до того, як Рентген Вільгельман запатентував схожий апарат. Але через те, що Пулюй не запатентував свою розробку, він, на жаль, не став офіційним винахідником рентгену. Однак світова наукова спільнота про це чудово знає, зокрема, про це не раз публічно говорив Альберт Ейнштейн.

У 1931 році українець Ігор Сікорський створив перший вертоліт, запущений у серійне виробництво, Sikorsky R4. Сполучені Штати Америки першими закупили гвинтокрили Сікорського для озброєння своєї армії. Згодом розробник став власником потужного концерну.

Перша гасова лампа також була винайдена українцями, а саме львівськими аптекарями Ігнатієм Лукасевичем і Яном Зехом. Зараз цей винахід може не здаватися вагомим, але свого часу він став справжньою революцією у науці. У 1853 році чоловіки винайшли лампу, яка працює завдяки згорянню гасу. Тоді ж вони винайшли і новий спосіб отримання гасу шляхом дистиляції і очищення нафти.

Навіть перша гіпсова пов’язка та перша анестезія — також творіння українця. Український лікар та засновник військово-польової хірургії Микола Пирогов започаткував використання анестезії при оперативних втручаннях і вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов’язку під час Кримської війни (1853–1856 рр).

Українець Петро Прокопович винайшов рамковий вулик, а також заснував першу в Європі школу пасічників. Він поглиблено вивчав біологію бджіл та всіляко вдосконалював методи бджільництва, а у 1814 році виділив рамку як самостійну частину житла бджіл. Це відкриття дозволило бджолярам безперешкодно досліджувати бджолині сім’ї і, головне, вилучати мед, не завдаючи їм шкоди. У 1828 році Прокопович заснував школу пасічників в рідному селі на Чернігівщині, згодом перевіз її на спеціально куплений хутір. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. Сам Прокопович мав величезне бджолине господарство, яке на піку налічувало близько 10 тисяч бджолосімей. Видав понад 60 статей з бджільництва. У 1879 році, уже після смерті вченого-бджоляра, імперська влада знищила і саму школу, і рукопис невиданої книги Прокоповича та його портрети, що перебували там.

Насправді цей перелік можна вести ще дуже довго і він точно матиме десятки пунктів. Але навіть кілька цих фактів доводять — українці справді зробили чималий вклад у розвиток людської науки та цивілізації. Українські науковці є авторами найрізноманітніших відкриттів — від геніальних медичних ідей, без яких ми не уявляємо сучасної медицини, до надзвичайно продуманих конструкцій, які дозволили людству підкорити воду та побороти земне тяжіння. І саме цим можуть пишатися українці.

Як та коли в Україні святкують Різдво?

Опубліковано

25.12.2024

Різдво є одним з найбільших свят для українців. Cвяткування Різдва має безліч традицій у народі, які відтворюються століттями. Донедавна більшість українців святкували Різдво за григоріанським календарем, тобто 7 січня. Але у серпні 2023 року в Україні була проведена реформа, згідно з яким ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар та почали святкувати Різдво 25 грудня. При цьому частина людей досі за звичкою святкують 7 січня, або навіть в обидві дати.

Різдво — одне з найважливіших свят для українців. У першу чергу воно є релігійним святом і відзначає народження Христа. Але насправді святкують Різдво не лише віряни, а практично всі українці. Бо в ширшому сенсі це свято символізує родинне тепло та радість. 

Крім того, з Різдвом в Україні пов’язано дуже багато традицій. Вони дещо  відрізняються залежно від регіону, але є головне, що об’єднує всю Україну — це Святвечір напередодні Різдва, для якого українці готують 12 пісних страв, зокрема кутю. Також українці колядують на Різдво.

Раніше в Україні Різдво відзначали 7 січня, а Святвечір відповідно був напередодні — 6 січня. Річ у тім, що тоді Україна жила за юліанським календарем, який є менш розповсюдженим. Однак у 2022 році Православна церква України заявила, що не проти переходу на григоріанський (новоюліанський) календар, а вже в серпні 2023 року спільно з Українською греко-католицькою церквою затвердила так звану реформу календаря. Тож дату Різдва, як і інших нерухомих церковних свят, перенесли на два тижні вперед, тобто на 25 грудня, яке ще називають католицьким Різдвом. 

Варто зазначити, що церква не зробила це просто так, бо якісь окремі люди так вирішили. Суспільні дискусії про перенесення святкування Різдва відбувалися давно. Однак в останні роки запит на це суттєво зріс. Наприклад, опитування соціологічної групи “Рейтинг” показало, що у 2022 році перенесення Різдва на 25 грудня підтримували 44% українців, тоді як роком раніше цей показник був на рівні 26%. Згодом опитування КМІС показало, що вже у 2023 році 25 грудня святкували 53% українців і 17% — в обидві дати. 

Варто зазначити, що в цьому немає жодного примусу і людям не забороняють святкувати 7 січня, як раніше, або в обидві дати — якщо ще не звикли до перенесення. Через воєнний стан в Україні немає вихідного дня на Різдво, тому ті, хто святкують 25-го грудня і ті, хто святкують 7-го січня знаходяться в рівному положенні.

Чому Зеленський не одягає костюми на офіційні зустрічі?

Опубліковано

06.03.2025

Президент України Володимир Зеленський невипадково з початку повномасштабного вторгнення Росії одягається у стилі мілітарі або повсякденно. Його одяг — це символ. Символ того, що Україна бореться за своє виживання і на часі в нас саме це, а не те, яку краватку обрати. Свого часу подібну тактику обрав прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль, президент США Франклін Делано Рузвельт та інші.  

Тактичний одяг або світшот із гербом України у випадку Володимира Зеленського є символікою воєнного часу – Україна перебуває у стані війни, і президент підкреслює свою єдність із військовими та народом своєї країни.

Такий лук контрастує із уявленнями про традиційний одяг політичної еліти – ще з часів своєї передвиборчої кампанії Зеленський намагався показати себе як «президента без зайвого пафосу», близького до народу. Під час війни цей меседж став особливо актуальним і відмова від ділового костюма — ще один спосіб його донести.

Одяг Зеленського є меседжем міжнародним партнерам. Неформальний стиль президента візуально нагадує про війну в Україні, стимулюючи Захід до активної підтримки. Він ніби промовляє: “Нам тут не до підбору луків, у нас серйозніші проблеми”.

Крім того, такий одяг символізує практичність – у воєнних умовах ділові костюми можуть виглядати недоречними, особливо коли президент відвідує прифронтові зони, бомбосховища чи госпіталі з пораненими військовими. 

Зеленський не єдиний лідер, який відмовився від ділового костюма у критично складний період. Наприклад, Вінстон Черчилль під час Другої світової війни не просто носив свій так званий «костюмом сирени», а й літав у ньому на офіційні візити до США. Також під час Другої світової президент США Франклін Делано Рузвельт часто носив військовий бушлат, особливо під час військових нарад, інспекцій та навіть зустрічей із союзниками. Лідер французького Опору та майбутній президент Франції Шарль де Голль під час Другої світової війни здебільшого носив військову форму, в тому числі під час  переговорів із союзниками. Цим він підкреслював свою роль у боротьбі за визволення Франції.

Що треба розуміти про Міндічгейт і чи означає ця історія, що Україна – безнадійно корумпована?

Опубліковано

10.12.2025

Так званий Міндічгейт або історія про корупційну схему в українській енергетиці, зокрема на державному “Енергоатомі”, є прямим доказом того, що антикорупційна інфраструктура України є незалежною та успішно функціонує. В Україні не існує “недоторканих” осіб і держава здатна боротися з внутрішнім ворогом – корупцією – відкрито та прозоро, що є ключовою ознакою демократії.

Операція НАБУ та САП під назвою “Мідас”, наслідком якої стало розкриття масштабної корупційної схеми, що полягала у вимаганні грошей із контрагентів “Енергоатома”, ще не завершена і НАБУ обіцяє нові розкриття. Достеменно не зрозуміло, хто ще з українського політикуму виявиться залученим до корупційної схеми. Однак уже зараз можна з точністю сказати: ця історія — не ознака слабкості, а доказ стійкості української антикорупційної системи в умовах повномасштабної війни.

НАБУ і САП незалежні від політики. Справу ініціювали та ведуть НАБУ і САП — органи, створені під тиском громадянського суспільства та міжнародних партнерів, які мають процесуальну незалежність від президента та уряду. Це гарантує, що розслідування не є політичною помстою, а є реалізацією закону. Незалежність цих органів влітку 2025 року відстояла активна молодь після того, як влада в турборежимі ухвалила законопроєкт №12414, що мав на меті підпорядкувати НАБУ та САП генпрокурору.

Розслідування не оминає високопосадовців і в Україні не існує “недоторканних”. Справа “Міндічгейт” охоплює найвищий рівень влади, включаючи посадовців Міністерства оборони та Офісу президента України. Проведення обшуків у керівника Офісу президента Андрія Єрмака є безпрецедентним показником. Це повністю спростовує пропагандистські наративи про “покривання своїх” і доводить: закон в Україні єдиний для всіх.

Розслідування зміцнює довіру до України на Заході. Здатність України публічно та ефективно розслідувати такі справи є найвагомішим доказом для західних партнерів, що їхні вимоги щодо боротьби з корупцією виконуються, а їхня допомога контролюється. 

Розслідування відповідає вимогам ЄС. Прозорість і незалежність антикорупційної системи є ключовою передумовою для подальшого прогресу у вступі України до Європейського Союзу.

Ключовий висновок: в Україні відбувається не зростання корупції, а її ефективне та публічне викриття. І свідченням цього є операція “Мідас”. Це розслідування — не ознака слабкості, а доказ стійкості української антикорупційної системи в умовах повномасштабної війни.