Події війни, якими Росія найбільше маніпулює

Хто насправді 8 років бомбив Донбас?

Опубліковано

28.06.2024

За час повномасштабної війни, мабуть, кожен українець отримував на свою адресу докір прихильників Росії у стилі «А где вы были 8 лет, пока Украина бомбила Донбас?». Це — одна з найогидніших, але найпопулярніших російських маніпуляцій, бо насправді все це робила сама Росія.

Почнімо спочатку: конфлікт розв’язала Росія. Це доводить хронологія — про референдум щодо «судьбы Донбасса» міська рада Донецька, яка на той момент уже була контрольована бойовиками, заговорила ще першого березня. Потім були захоплення адміністративних будівель, побиття та вбивства проукраїнських мітингарів. Але на той час ще не було антитерористичної операції — її українська влада розпочала лише 12 квітня. А так звану «Донецьку народну республіку» проголосили 7 квітня і того ж дня попросили Путіна ввести війська. Це зробили російські агенти спецслужб та місцеві колаборанти, які за силової підтримки російських же “спеців”  захоплювали владу в регоні

Російські військові перебували на Донбасі з 2014 року. Захоплення Новоазовська здійснювалося вже неприховано російськими військами, Іловайськ — також участь безспосередньо російських військових, а не проксі. Малайзійський Boeng MH17 був збитий ракетою, випущеною з російського ЗРК «Бук» з російським екіпажем, який прибув у Донецьку область з території РФ — це вже доведено судом у Нідерландах.

Ба більше, Росія вводила туди і своїх військових і попри вже мемну фразу «их там нет», по суті, не сильно це приховувала. Наприклад, знаний терорист Ігор Гіркін, який воював там від самого початку конфлікту, є громадянином Росії та полковником ФСБ. Він же у 2014-му казав: «Если бы наш отряд не перешел границу, в итоге все бы кончилось, как в Харькове, как в Одессе. Было бы несколько десятков убитых, обожженных, арестованных. И на этом бы кончилось». І навіть Володимир Путін у 2015-му фактично це підтвердив словами: «Мы никогда не говорили, что там нет людей, которые занимаются решением определенных вопросов в военной сфере». Це вже не кажучи, наприклад, про ГРУшників, на яких обміняли Надію Савченко.

Тобто на українському Донбасі були російські гроші, російські військові формування та російська зброя. І при цьому Росія вдає, що цього не було, а Україна нібито сама бомбардувала свою ж територію. Та проста логіка доводити — усе це брехня, покликана виправдати саму Росію.

Чи винне НАТО, що Росія напала на Україну?

Опубліковано

31.05.2024

Коротка відповідь, ні — НАТО не винне в тому, що Росія напала на Україну, хоча Росія всіляко намагається в цьому переконувати.

Північноатлантичний Альянс — це оборонний союз демократичних країн, який ніяк не загрожував Росії. Він був створений після Другої світової війни, як інструмент колективної безпеки цілої низки країн і ніколи не нападав та не захоплював території інших держав.

Росія постійно поширює вигадки про якісь американські біолабораторії чи незаконні бази НАТО на території України, а також про те, що нібито НАТО використовує Україну як буферну зону, щоб погрожувати Росії. Насправді ж на момент, коли Росія порушила кордони України у 2014-му році, в Україні діяв Закон «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України», в якому була прописана норма про позаблоковий статус. Ніяких переговорів з Україною про її вступ Альянс тоді не вів. Навіть після початку російської агресії проти України у 2014 році країни НАТО не надавали Україні летальної зброї. То про які загрози для Росії з боку Альянсу може бути мова?

Якщо країни НАТО в чомусь і винні, то лише в тому, що надто пізно усвідомили небезпеку, яку несе агресивна політика Росії. США, Велика Британія, Франція та Німеччина, прагнучи запобігти подальшій ескалації та розширенню конфлікту, воліли не помічати той факт, що вона окупувала територію України, й обмежувалися санкціями проти Росії та спробами розв’язати конфлікт політико-дипломатичним шляхом. Зараз цілком очевидно, що це було помилкою і лише впевнило Росію в тому, що за агресію їй нічого не буде. Тепер в НАТО це усвідомили і вже прийняли до свого складу Фінляндію та Швецію попри погрози Росії. 

Аби виправдати свою агресивну політику, Росія перекладає відповідальність на всіх навколо — на Україну та її прозахідні прагнення, на країни Заходу кожну окремо за підтримку України та на НАТО в цілому. Таке перекладання відповідальності — одне із головних завдань російської пропаганди, яка існує для того, аби виправдовувати саму Росію, її політику та дезінформувати суспільства. Але висновок один: у війні не винні ні НАТО, ні Україна, а лише Росія.

Чи причетна Україна до підривів «Північних потоків» у 2022 році?

Опубліковано

12.08.2024

26 вересня 2022 року було підірвано «Північні потоки». Журналісти знаходили у вибухах російський, український та американський «слід», але переконлива версія інциденту відсутня. Окрім того, в України не було жодних мотивів для підривів.  

Немає жодних доказів, що Україна причетна до підривів. У червні 2023 року Володимир Зеленський заявив, що Україна до інциденту не має відношення: «Я президент і віддаю накази. Нічого подібного Україна не робила. Я б ніколи не вчинив так». 

В одному з розслідувань німецьких журналістів була версія, нібито підривом керував ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Але у Німеччині не знайшли цьому підтвердження. 

За іншою версією, для диверсії використовувалася 15-метрова вітрильна яхта «Андромеда», яку орендувала підставна польська компанія, що належить українцям. Але піддаються значному сумніву можливості яхти провести таку операцію та реальність транспортування великої вибухівки через Польщу та Німеччину. Журналісти припускають, що це могла бути «операція під чужим прапором» для дискредитації України.

В України не було мотивів. Навіщо Україні було підривати газопроводи, які й без того перебували під санкціями та не працювали?

Навіть Кремль відкидає версію про причетність України. А речник президента РФ Дмітрій Пєсков заявляв: «Що стосується якогось проукраїнського “лікаря Зло”, який усе це організував, то важко в це віриться. Надто вже було складне завдання, яке було, мабуть, під силу добре навченій державній спеціальній службі, яких не так багато в нашому світі». І це справді так. В України немає можливостей для проведення подібного класу диверсій. А українське керівництво ніколи не розглядало регіон Балтійського моря як зону протистояння з РФ.

Чому в липні 2022 року в тимчасово окупованій Оленівці Донецької області загинули українські військовополонені?

Опубліковано

03.09.2024

У ніч з 28 на 29 липня 2022 року на території колишньої колонії в тимчасово окупованій Оленівці Донецької області пролунав вибух. Росія організувала масове вбивство українських полонених, яких вона там протиправно утримувала, та одночасно намагалась дискредитувати ЗСУ. Внаслідок теракту загинули щонайменше 53 людини та 130 отримали поранення. При цьому Росія так і не дозволила провести міжнародне неупереджене розслідування цієї трагедії. 

Для початку варто зазначити, що сам факт утримання росіянами військовополонених в Оленівці, за трохи більше ніж 10 км від лінії фронту — це вже воєнний злочин. Адже, згідно з нормами міжнародного права, полонених не можна утримувати так близько до лінії фронту — це саме по собі створює ризик для їхнього життя та здоров’я. Проте, вочевидь, Росія робила це свідомо, як і свідомо організувала цей теракт. 

На те, що цей злочин був цілком і повністю спланований російською стороною, вказують задокументовані докази, зокрема умисне переведення бійців у нове приміщення незадовго до вибуху, аналіз характеру ушкоджень та руху вибухової хвилі, перехоплення телефонних розмов бойовиків, відсутність обстрілів у вказаному місці тощо — про це сказано у спільній заяві ЗСУ, Міноборони та СБУ. Те, що теракт влаштувала Росія, підтверджують і міжнародні експерти, зокрема Американський інститут вивчення війни (ISW). Ймовірно причиною вибуху став реактивний термобаричний гранатомет. 

Одразу після вибуху Росія звинуватила у ньому Україну, заявивши, що удару по колонії завдали українські військові з використанням американських РСЗВ HIMARS. Однак в ООН це спростували. До того ж, як зауважили ЗСУ, Міноборони та СБУ, внаслідок начебто атак України, як це стверджує російська сторона, жоден працівник колонії, бойовик так званої “ДНР” чи російський військовий, які охороняли приміщення не постраждав.

Тож цей терористичний акт Російської Федерації є військовою провокацією, що мала на меті не тільки вкотре жорстоко вбити українців, а й підвищити напругу в українському суспільстві, дискредитувати Збройні сили України та зірвати постачання західної зброї.  Hосійська сторона так і не дозволила провести незалежного міжнародного розслідування, яке б неупереджено з’ясувало всі обставини вибуху:  на місце вибуху не допустили представників Міжнародного комітету червоного хреста, також  не дозволили співробітникам організації поспілкуватися віч-на-віч із полоненими, що пережили теракт. В ООН вирішили розформувати місію із встановлення фактів в Оленівці Донецької області через відсутність гарантій безпеки та неможливість доставити експертів до місця події.

Які ресурси знаходяться на тимчасово окупованих територіях України?

Опубліковано

11.09.2024

На тимчасово окупованих територіях України в руках росіян опинилися величезні ресурси: нафта, газ, вугілля, літій, сіль, залізна і титанова руда, золото, уран, граніт і марганець. Їхня загальна вартість – десятки трильйонів доларів. І при цьому Росія активно викачує ці ресурси, стимулюючи там видобуток. Українськими металами росіяни намагаються забезпечувати потреби російської окупаційної армії. Окрім того, на окупованих територіях України знаходиться 35% української генерації електроенергії.

За роки агресії проти України, починаючи з 2014 року, Росія загарбала сотні українських родовищ, загальна вартість яких може становити від 12,4 трлн до 15 трлн доларів. Такі цифри зокрема наводить канадська компанія з оцінки геополітичних ризиків SecDev. Під російською окупацією опинилися величезні поклади ресурсів, які використовують у різних галузях: від виробництва деталей для літаків до смартфонів. Інститут геологічних наук підрахував, що Україна зараз не контролює понад 700 родовищ з понад 2 160. Тобто — майже третину. Втрачено доступ до найбільших родовищ літію в Європі в Луганській та Донецькій областях.

Україна не контролює 80% своїх вугільних родовищ. Це приблизно 30 млрд тонн, які оцінюються у $11,9 трлн. Чверть нафтових і газових родовищ України також розташовані на Луганщині та Донеччині й опинилися в окупації.

На Кримському півострові Росія захопила родовища вуглеводнів, залізних руд, а також вапняків, потрібних для виробництва соди та сталі. Запаси природного газу в Криму та південних областях оцінюють у щонайменше 2-3 трильйони кубометрів, ще в трильйон тонн оцінюють запаси нафти з конденсатом. Також на тимчасово окупованих територіях опинилося Велико-Токмацьке родовище марганцевих руд у Запорізькій області. Також Росія контролює 42% українських покладів металів і 33% – рідкісноземельних та інших важливих мінералів, серед яких той же літій. 

І все це Росія активно викачує, буквально розкрадаючи захоплені українські землі. При цьому росіяни прискорюють видобуток саме на ТОТ, усіляко стимулюючи там цю галузь. Працевлаштованим росіянам на окупованих територіях пропонують вищі зарплати, ніж в інших регіонах РФ. Це пов’язано з потребою залучити працівників, щоб активніше викачувати ресурси з окупованих територій України. Налагодження виробництва металургійної продукції перш за все має на меті забезпечити потреби російської окупаційної армії у матеріалах для будівництва оборонних ліній, а також задля ремонту та виробництва військової техніки. 

Окрім цього всього, на окупованих територіях України знаходиться 35% української генерації електроенергії. За даними Міністерства енергетики, Україна втратила 30% сонячної та понад 90% вітрової генерації, а також понад 50% теплових потужностей. На окупованій із 24 лютого Росією українській території опинились пʼять великих електростанцій: Запорізька АЕС, ДТЕК Запорізька ТЕС, Каховська ГЕС, яку згодом росіяни зруйнували, вчинивши екологічну катастрофу, Вуглегірська ТЕС, ДТЕК Луганська ТЕС. Їхня загальна потужність близько 14 ГВт. І це без урахування міських ТЕЦ, сонячних та вітрових електростанцій. Потужність однієї Запорізької АЕС – понад 6 ГВт. Це найбільша атомна електростанція в Європі та дев’ята за потужністю у світі. До війни вона забезпечувала виробництво майже чверті електроенергії в країні. 

І це все не кажучи про ліси, поля, водні ресурси, які росіяни також нещадно знищують та розграбовують.

Чи досі в Україні при владі комуністи?

Опубліковано

28.06.2024

Ні, в Україні при владі комуністи відсутні. Ба більше, в Україні заборонені і комуністична символіка, і пропаганда комунізму, і комуністична партія.

У 2015 році Верховна Рада України схвалила низку законів про декомунізацію державної політики та національної пам’яті. Відтак на законодавчому рівні в Україні засуджено комуністичний та нацистський тоталітарні режими та заборонено використання їх символіки, а також відкрито доступ до архівів репресивних органів або спецслужб комуністичного тоталітарного режиму.

Що стосується Комуністичної партії України (КПУ), то її забороні передувала багаторічна злочинна та відверто антиукраїнська діяльність партії. Наприклад, у 2010 році комуністи в Запоріжжі самовільно встановили погруддя Йосипу Сталіну попри те, що під його керівництвом відбувся Голодомор 1932-33 рр., визнаний геноцидом українського народу. Упродовж багатьох років представники КПУ систематично підтримували сепаратистські осередки у Донецьку. Члени КПУ в Криму сприяли його анексії Росією у 2014 році й одразу після того, як це відбулося, відкрито висловили свою підтримку таким діям Росії та пішли на пряму колаборацію з окупаційною адміністрацією. Також є чимало фактів того, що члени КПУ у 2014 році активно підтримували терористів на Донбасі. 

З огляду на такі факти у 2014 році українська влада розпочала процес заборони діяльності КПУ. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою 16 грудня 2015 року припинив діяльність КПУ, але це рішення було оскаржено в апеляційному порядку і не могло вступити в законну силу протягом майже семи років. Увесь цей час КПУ продовжувала існувати. Але 5 липня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд задовольнив позов, заборонив діяльність КПУ та наказав передати усі активи партії у власність держави. Рішення набрало законної сили 27 липня 2022 року і з цього дня КПУ заборонена остаточно.

Відтак можна з упевненістю сказати: комуністи не можуть бути ні при владі в Україні, ні займатися політичною чи громадською діяльністю, ні мати будь-який інший вплив на процеси в нашій державі.

Чи є в України ядерна зброя?

Опубліковано

31.10.2024

Сьогодні в Україні немає ядерної зброї і відсутність цього стримувального фактора дала змогу Росії розпочати повномасштабну війну. Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій у світі ядерний арсенал, але відмовилася від нього в обмін на гарантії безпеки міжнародної спільноти, які не були дотримані. 

Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій ядерний потенціал у світі —  176 міжконтинентальних балістичних ракет, понад 4000 ядерних боєголовок та 103 стратегічні бомбардувальники різних модифікацій. Проте світові лідери вбачали чималу загрозу в тому, що така молода країна має таку зброю, та вмовили Україну віддати її в обмін на гарантії безпеки. Зрештою Україна пішла на це і в 1994 році підписала Будапештський меморандум, згідно з яким відмовилася від свого ядерного арсеналу. 2 червня 1996 року з країни було вивезено останню ядерну боєголовку.

Що прикметно, цю зброю не було утилізовано. ЇЇ за наполяганням, у першу чергу США, було передано Росії. Крім ядерної зброї відбувалося скорочення конвенційних озброєнь, якими б Україна могла себе захистити у випадку агресії й менше залежати від західних партнерів.

Будапештський меморандум містив гарантії суверенітету і безпеки України як країни, що добровільно відмовилася від ядерної зброї і приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Гарантії надали ядерні держави США, Велика Британія та Росія. Вони зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет та кордони України; не використовувати зброю проти України, окрім як для самооборони; звернутися до Ради Безпеки ООН з проханням негайно вжити заходів для надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії; не застосовувати ядерну зброю проти України.

Однак 20 лютого 2014 року Росія вторглася в Україну через Крим і східний кордон, щоб згодом окупувати півострів і частину Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року збройна агресія Росії  проти українців, переросла у повномасштабну війну. Тобто Росія порушила всі принципи Будапештського меморандуму і прямо та цинічно намагається знищити Україну. Ба більше, російський диктатор Володимир Путін часто і недвозначно погрожував використати ядерну зброю, аби зламати опір України і припинити її міжнародну підтримку. Росія відверто зневажає міжнародне право і свої юридичні зобов’язання, шантажуючи Україну та світ радіоактивною катастрофою. 

Радіаційна та ядерна безпека є першим елементом мирної формули з 10 пунктів, представленої президентом України Володимиром Зеленським. У ній наголошується на необхідності припинення ядерних загроз з боку Росії, а також деокупації найбільшої в Європі Запорізької атомної електростанції. 

Партнери України повинні надати їй необхідну підтримку, яка дозволить примусити Росію до припинення агресії та справедливого миру. Адже Україна сумлінно виконувала всі взяті на себе зобов’язання щодо роззброєння і ніколи не вдавалася до збройного шантажу інших держав. Натомість Росія перетворила ядерний шантаж на інструмент своєї політики. У 2023 Росія вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі (відмовилась від обмежень та скорочення озброєнь) та вийшла з СНВ-3 (New Start) — Договору між США та РФ про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (йдеться про ядерні боєголовки, міжконтинентальні балістичні ракети, балістичні ракети підводних човнів, стратегічні бомбардувальники, що можуть нести ракети з ядерними боєголовками тощо). Росія фактично уже позпочала нову гонку озброєнь й ігрнорувати це не можна, бо наслідки булдуть катастрофічними. Міжнародні угоди і міжнародне право, сформоване за підсумками Другої світової війни, не діють і вже не гарантією миру. Тому перемога над Росією важлива для глобального спокою і недопущення збільшення ядерної зброї у світі.

Хто та чому збив літак ІЛ-76 24 січня 2024 року у Бєлгородській області і чи перебували в цьому літаку українські полонені?

Хто влаштував ⁠⁠теракт у концертному залі Крокус Сіті Хол поблизу Москви?

Опубліковано

30.07.2024

Немає чіткої та правдивої інформації про те, хто саме здійснив теракт в концертному залі «Крокус Сіті Хол» поблизу Москви, адже Росія не допустила до розслідування жодних міжнародних експертів. 

Відповідальність на себе взяло терористичне угруповання ІДІЛ. Також Захід публічно попереджав російську владу про загрозу теракту, але вона не прислухалась. Звісно, Росія, в свою чергу, намагається шукати в історії теракту український слід.

22 березня озброєні люди увійшли в концертний зал «Крокус Сіті Хол» поблизу Москви та відкрили стрілянину, убивши щонайменше 140 людей. Цей напад став наймасштабнішим терактом у Росії з часів захоплення заручників у школі в Беслані на Північному Кавказі у вересні 2004 року.

Того ж дня відповідальність за теракт взяло на себе терористичне угруповання «Ісламська Держава» (ІДІЛ). Що прикметно, незадовго до теракту посольства західних країн попереджали про терористичні загрози в Росії та закликали своїх громадян виїжджати звідти. Ба більше, за даними The Washington Post, більш ніж за два тижні до теракту США повідомляли Кремль, що саме підмосковний «Крокус Сіті Холл» є потенційною мішенню для терористів. А президент Франції Еммануель Макрон заявив, що незадовго до цього теракту терористи ІДІЛ намагалися вчинити подібне у Франції. Сама ІДІЛ пояснює, що у такий спосіб воює з державами, які «борються з ісламом».

Натомість російська влада одразу почала шукати в атаці український слід. Президент РФ Володимир Путін у своєму відеозверненні наступного дня заявив, що четверо затриманих підозрюваних у скоєнні теракту, намагаючись сховатися, рухалися у бік України, де для них нібито було підготовлено «вікно» для переходу через кордон. Але як вони мали перетнути лінію фронту, де спочатку російські війська, а потім ЗСУ, — росіяни не пояснили та продовжують дотримуватися цієї версії.

Що ж до позиції української сторони, то ГУР МО заявило, що цей теракт — «спланована і свідома провокація російських спецслужб за вказівкою Путіна», яка має на меті виправдати ще більше жорстких ударів по Україні та тотальну мобілізацію в Росії. Президент Володимир Зеленський зазначив, що Кремль намагається «звалити на когось іншого» відповідальність за теракт, і як приклад навів підірвані будинки у Росії. Водночас і Білий дім, і країни Великої сімки офіційно заперечили причетність України до теракту у «Крокус Сіті Хол».

Якими темами про взаємовідносини України та Польщі користується Росія для розпалення ворожнечі?

Опубліковано

28.06.2024

Російська пропаганда робить усе для того, аби послабити підтримку України її сусідами та партнерами. Це стосується зокрема і Польщі. Підігруючи на не до кінця проговорених та переосмислених питаннях спільної історії українців та поляків, а також на нинішніх економічних та соціальних проблемах у Польщі, Росія намагається погіршити стосунки між нашими країнами.

Росія посилила свою пропагандистську активність у Польщі з 2022 року. Маніпуляції зокрема стосувалися українських біженців, наприклад, «українці в Польщі отримують неправомірні вигоди», «наплив українців до польських міст спричинив стрибок цін на оренду», «антиросійські санкції зачіпають простих поляків», «вступ України до ЄС вкрай невигідний для Польщі», «українські біженці на Заході витіснять поляків з ринків праці». А ще пропаганда масово продукувала контент про українців як людей, які «жирують на поляках», не хочуть працювати і завдають лише шкоди, порушуючи місцеві звичаї та порядок, і влаштовуючи бійки.

З літа-осені 2023 року Росія почала активно маніпулювати на темі протестів фермерів у Європі, заповнюючи інформаційний простір наративами про те, що «українське зерно вбиває польське фермерство», польський уряд нібито дбає про українське сільське господарство, а не польське, а Україна, яка не є членом ЄС, отримала «ті ж привілеї, що й аграрії у ЄС».

Крім того, Росія давно маніпулює історичними темами, зокрема Волинською трагедією. Особливо росіянам сподобалося те, що у 2016 році Сейм Польщі прийняв резолюцію «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА». У ній трагічні події україно-польського конфлікту 1943-44 рр. названо «геноцидом», який організували «цивільні структури ОУН, збройні формування УПА, дивізія SS Галичина, а також інші українські формування, які співпрацювали з німцями». Це справді складна сторінка польсько-української історії, яка потребує детального переосмислення істориками обох країн. Та з певністю сказати можна одне: українці тоді не мали власної державності, а на ті землі претендували дві агресивні імперії — Третій Рейх та Радянський Союз — й обидві умисно всіляко загострювали відносини українців та поляків. Добре, що влада України та Польщі це розуміє і шукає шляхів примирення. Так 10 липня 2023 року президенти України та Польщі Володимир Зеленський і Анджей Дуда вшанували пам’ять жертв Волинської трагедії у Луцьку.

Хто насправді зірвав Мінські домовленості?

Опубліковано

28.08.2024

Мінські домовленості зірвала Росія. Вона ними нехтувала упродовж усього часу їхнього існування. А за лічені дні до початку повномасштабного вторгнення президент Росії Володимир Путін всупереч всім домовленостям, міжнародному праву та здоровому глузду визнав незалежність «ЛНР» та «ДНР» в межах повних кордонів Донецької та Луганської областей і цим в односторонньому порядку вийшов з Мінських домовленостей.

Фактично з самого початку існування мінського процесу, який мав на меті врегулювати ситуацію на Донбасі, Росія всіляко нівелювала його здобутки, постійно порушуючи різні види домовленостей. Всупереч домовленостям вона продовжувала вогонь, не відвела важке озброєння від лінії розмежування, не роззброїла бойовиків на окупованих українських територіях та не забезпечила доступ належного моніторингу ситуації там, а також роздавала паспорти на окупованих територіях Донецької та Луганської областей і всіляко намагалась інтегрувати їх до складу Російської Федерації. Цей факт констатували в ОБСЄ.21 лютого 2022 року, за лічені дні до початку повномасштабного вторгнення, президент Росії Володимир Путін визнав незалежність псевдодержавних утворень «ЛНР» та «ДНР», до того ж зазначивши, що їхніми територіями вважає всю, а не лише раніше окуповану територію Луганської та Донецької областей. Цим кроком Росія фактично в односторонньому порядку вийшла з мінського процесу, аби таким чином створити собі привід для початку відкритої війни проти України.

Як Росія бреше про те, що роками давала Україні безплатний газ?

Опубліковано

28.08.2024

Росія бреше, що надавала Україні газ безплатно. Були лише періоди певних пільгових цін, але лише тоді, коли Україна була наближена до Росії політично і на шкоду собі відмовлялась від євроінтеграційних прагнень. Тобто для Росії газ завжди був інструментом політичного тиску, важливим економічним важелем, за допомогою якого вона намагалась узалежнити Україну від себе. Наприклад, скориставшись цим важелем, Росія отримала свій Чорноморський флот у Криму, завдяки якому потім окупувала півострів.

Продаж газу для Росії завжди був не просто економічним питанням, а її важливим політичним важелем. Оголошуючи про надання так званих пільгових цін на газ, Росія прямо застерігала Україну від євроінтеграційних прагнень. Це траплялося практично постійно упродовж перших 20 років незалежності України. А кілька років тому такі ультиматуми отримувала Молдова. 

Водночас посадивши свого часу Україну на так звану «газову голку», Росія постійно нараховувала нам борги, за допомогою яких уже отримувала політичні преференції. Вперше газ як важіль впливу Росія застосувала проти України у 1993 році — під час зустрічі президентів Леоніда Кравчука та Бориса Єльцина у кримській Масандрі Київ погодився на обмін частини своїх кораблів Чорноморського флоту на списання 800 мільйонів доларів першого газового боргу перед Росією. Але це ще не все. У 2010-му році тодішній президент України Віктор Янукович продовжив термін перебування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на 100-доларову знижку на газ. Саме ця військова потуга у 2014-му дозволила Росії окупувати український півострів. 

Починаючи з 2005 року, Росія постійно під різними приводами підвищувала ціну на газ для України, виставляючи подекуди ціни вищі, ніж країнам ЄС. А згодом ще й ставила ультиматуми «не граєте за нашими умовами — не буде газу». У зв’язку з цим було багато політичних перипетій як між обома державами, так і у внутрішньому українському політикумі. Зрештою, з 2015 року Україна купувала російський газ не напряму в «Газпрому», а з 2016-го узагалі злізла з цієї голки.

Що важливо знати про трагедію в Охматдиті?

Опубліковано

12.08.2024

8 липня 2024 року по українській дитячій лікарні Охматдит вдарила російська ракета — є неспростовні докази цього. Росія зробила це навмисно, відкрито, серед білого дня. Мета такого злочину — залякати українців, підштовхнути до миру за будь-яку ціну на умовах Росії. Росія вчиняє такі злочини в Україні постійно, бо світ їй це дозволяє і вона відчуває власну безкарність. Росія буде чинити це далі, доки не отримає чітку та однозначну відповідь від світу. Бо її мета — повністю знищити Україну та українців і захопити нові території в Європі.

8 липня вранці Росія завдала чергового масованого ракетного удару по Україні. Одна з ракет влучила в найбільшу дитячу лікарню Охматдит, вбивши там людей та завдавши серйозних пошкоджень самому медзакладу, через що дуже багато дітей-пацієнтів опинилися під смертельною загрозою. Те, що це було пряме влучання російської крилатої ракети Х-101 — беззаперечно доведено. Це чітко видно на відео — ракета, що влучила в лікарню, має посередині корпусу два характерні «крильця». Також на відео видно позаду ракети турбореактивний двигун — ще одна особливість саме Х-101. Це не кажучи вже про докази, зібрані СБУ, та дані розслідувачів Bellingcat.

Чому Росія це зробила? Хтось може подумати, що це прикра випадковість і насправді країна-агресорка не цілилась у хворих українських дітей. Але ні, з самого початку війни Росія постійно б’є по цивільних українцях: обстрілює житлові будинки, медзаклади, школи та торгові центри. Ба більше, Росія робить це відкрито — бо може. Тобто країна-агресорка бачить, що світ під «страхом ескалації» їй це дозволяє. 

Така безкарність лише надає агресору впевненості, що він все робить правильно і можна продовжувати. Тобто Росія і далі з такою ж жорстокістю вбиватиме українців. Її мета — залякати нас, змусити здатися. Російські воєнні злочинці навіть це не приховують. Наприклад, експрезидент РФ та чинний заступник секретаря Радбезу Дмітрій Мєдвєдєв 10 липня у своєму телеграм-каналі написав, що Росія має повністю знищити Україну навіть у разі підписання мирного договору. Саме тому Україна не йде на мирні перемовини.

А 12 липня відоме своєю «радикально православною» риторикою російське видання «Царьград» оприлюднило статтю пропагандиста Андрєя Перли з заголовком «Детская больница в Киеве — не случайность. Пора это признать и перестать бояться». Автор закликає не жаліти українських дітей та підкреслює, що в Україні «немає мирного населення», а всі українці для росіян ― вороги.

Мета Росії — знищити українську державність та українців, як народ. Її дії — це геноцид українців. І якщо їй це вдасться, Росія не зупиниться і починатиме все нові й нові загарбницькі війни проти інших країн. Детальніше про це можна почитати у відповіді на запитання про те, чи нападе Росія ще на когось.

Як Росія бреше про гасло «Слава Україні!»

Опубліковано

03.09.2024

Фраза «Слава Україні! Героям слава!» є українським патріотичним вітанням, національним гаслом. Це — такий собі словесний символ української нації, який демонструє нашу самоідентичність та прагнення до свободи. І саме тому ця фраза так дратує росіян — настільки, що вони навіть офіційно визнали її нацистською. 

Та насправді це гасло не є нацистським і взагалі виникло задовго до появи самого поняття нацизму. Аналогічні гасла мають багато народів та країн. Росіяни ж використовують його лише як черговий привід поширювати брехню про буцімто «нацистську Україну».

Офіційно визнавши гасло «Слава Україні! Героям слава!» нацистським, росіяни також криміналізували символіку Організації українських націоналістів (ОУН) та партії Українська національна асамблея — Українська народна самооборона (УНА-УНСО). Ще раніше росіян дуже обурювало, що це гасло використовують представники Православної церкви України. І вже тоді вони погрожували, що такий факт призведе до війни.

Те, що й УПА, й УНА-УНСО використовували те саме гасло — факт. Але саме як гасло фразу “Слава Україні!” почали використовувати у середовищі Харківської студентської громади наприкінці 19- початку 20 століття. Тарас Шевченко використав її у вірші “До Основ’яненка” наприкінці 1839 року. А нацизм зародився в Німеччині на 80 років пізніше — в 1919-39 роках. Тому гасло не може мати нічого спільного з поняттям нацизму. 

Вітання «Слава Україні!» уособлює прагнення українців до свободи та самоусвідомлення себе як окремої нації. І воно жодним чином не транслює вищість українців над іншими націями, як це намагається подати російська пропаганда. 

Подібні патріотичні гасла використовують представники різних націй світу: французи — «Vive la France» («Хай живе Франція!»), британці — «Long live the Queen» («Довгого життя королеві»), поляки — «Let Poland be Poland» («Нехай Польща буде Польщею»), американці — «God bless America» («Боже, бережи Америку»), мексиканці — «La Patria es Primero» («Батьківщина — на першому місці»). І навіть казахи мають гасло «Алга, Казахстан!», а білоруси — «Жыве Беларусь!». 

Гасло “Слава Україні” є одним з символів українського народу і саме тому так дратує Росію, яка є агресивною імперіалістичною країною та прагне знищення й України, і всіх українців як окремого народу.

Що важливо знати про вбивство Ірини Фаріон?

Опубліковано

03.09.2024

У Львові відбувся жахливий злочин — серед білого дня у тиловому місті невідомий застрелив колишню народну депутатку, мовознавицю та громадську діячку Ірину Фаріон. 

Відповіді на запитання, хто вбивця та якими були його мотиви, може дати лише слідство. Однак російська пропаганда майже одразу почала публікувати різні теорії, здогадки та всіляко маніпулювати на темі, використовуючи це проти України та українців.

19 липня у Львові, біля під’їзду житлового будинку невідомий підійшов упритул до Ірини Фаріон та вистрелив у неї з пістолета. Лікарі намагалися врятувати жінку, але її серце не витримало і вона померла в лікарні. Ані хто вбивця, ані які його мотиви — наразі невідомо. Відповіді на всі ці запитання може дати слідство, яке ще триває. Наразі підозрюваного затримано. Слідство розглядає кілька версій: особиста неприязнь, суспільно-політична діяльність і вбивство на замовлення Росії.

Проте російська пропаганда уже почала активно маніпулювати на темі. Основні тези, які використовують пропагандисти: «за вбивством стоїть українська влада, щоб радикально налаштовані українці не заважали мирним переговорам», «за вбивством стоїть уряд України, який звинувачує росіян у смерті громадської діячки і таким чином підігріває війну», «українське суспільство поляризоване, відсутня єдність», «російськомовні українці вбивають україномовних патріотів», «українці не знають своїх патріотів, їм байдуже до них та до того, чим закінчиться війна». З цих тез зрозуміло, що росіяни, по-перше, радіють смерті Ірини Фаріон, по-друге, намагаються під цим приводом поляризувати українське суспільство, посіяти недовіру до українських військових та до влади.

Також росіяни раділи, бо, мовляв, «на Україні почалися політичні вбивства», показово використовуючи зневажливий прийменник. Пропагандисти навіть вигадували, що вбивство вчинив хтось із українських військових, які, мовляв, вже готові зриватися на цивільних українцях. Детально конспірологічні теорії про вбивство Ірини Фаріон, які поширював російський агітпроп, описав «Детектор медіа».

Усі ці маніпуляції спрямовані на те, аби дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні, посіяти розбрат серед українців та спровокувати внутрішні розбіжності між різними соціальними групами: населенням та владою, цивільними та військовими, україномовними та російськомовними. Важливо пам’ятати — росіянам вигідно, щоб українці не довіряли одне одному, адже так легше посіяти в суспільстві загальну зневіру та апатію.

Чому почастішали міжетнічні конфлікти в Росії і чи можуть вони призвести до її розпаду?

Опубліковано

31.10.2024

В Росії все частішими є міжетнічні конфлікти й останнім часом вони серйозно загострюються. Це свідчить про те, що в майбутньому міжетнічні громадянські війни або навіть розпад Росії на окремі територіальні утворення є дуже вірогідними. Відтак країнам Заходу варто розуміти це, готуватися до цього, щоб такий процес був контрольованим та безпечним для інших країн.

Міжетнічні конфлікти у Росії — не новина. Згадати хоча б Чеченські війни та все, що їм передувало. Проте, під час активної фази російсько-української війни вони серйозно почастішали — ось лише кілька прикладів, коли на це вказували аналітики: тут, тут і тут. Багато представників “російських меншин” воюють на боці ЗСУ. При цьому російське законодавство принижує народи, які живуть на власній землі, визначаючи їх як меншини (в імперії їх так само принизлово визначали “інородцями”, в СРСР — нацменами). Українці як цивілізована нація вживають термін “корінні народи” (indigenous peoples, native nations etc).

Останнім часом оці конфлікти не просто почастішали, а й загострилися. Навіть у Раді Європи на початку цього року висловлювали занепокоєння через вихід Росії з конвенції про захист нацменшин. Ось лише кілька прикладів. Регулярно спалахують нові витки конфлікту через намір російських мусульман збудувати у Москві мечеть — з одного боку москвичі проти такого будівництва у «священному православному місті», а з іншого боку кадирівці, які вважають, що заслужили цього, воюючи «за русскій мір» проти України. Лише за останній рік в Росії ускладнилося життя фактично чи не всіх вихідців Середньої Азії, а особливо таджиків, після теракту у Крокус Сіті Холлі. 

А нещодавно розгорівся ще один конфлікт — цього разу між чеченцями та інгушами. Все дійшло до кривавої стрілянини в самісінькому центрі Москви. У центрі конфлікту опинився величезний приватний бізнес —  інтернет-магазин Wildberries. Його власники — колишнє подружжя Бакальчуків, які після розлучення не можуть мирно поділити компанію та все майно вартістю близько 7,4 млрд доларів США. Чоловік заручився підтримкою Кадирова, а на боці жінки — такі собі брати Мірзояни, бенефіціари компанії Russ, наближені до Володимира Путіна. Тетяна Бакальчук оголосила про злиття Wildberries та Russ. А Кадиров і Бакальчук вважають це рейдерством. Все дійшло до перестрілки в офісі компанії, що розташований буквально у кількохстах метрах від Кремлівського палацу. В результаті семеро людей були поранені, а двоє загинули. Загиблі — інгуші, тіла яких вдома зустрічали як героїв. Фактично Кадиров і наближені до Путіна бізнесмени опинилися по різну сторону конфлікту, а між інгушами і чеченцями спалахнув виток агресії і можна припустити, що ця історія матиме продовження.

Всі ці випадки ще раз доводять, що так звана багатонаціональна щаслива Росія — це лише пропагандистська вигадка. Насправді ж Росія є тюрмою пригноблених народів: чеченців, бурятів, калмиків, інгушів, башкирів, чувашів та інших — і все це поки що тримається лише завдяки багатовіковій політиці етноциду в Росії. Корінні народи часто вважаються «нетитульними» етнічними групами у РФ, а відтак – другосортними та неважливими. Представники цих народів, яким здебільшого задля безпеки довелося виїхати за межі Росії, часто підтримують Україну та навіть мріють про звільнення власних республік з-під Москви. Відтак усе частіше аналітики говорять про високу вірогідність розпаду Росії (тут, тут, тут, тут), який є лише питанням часу. І в інтересах усього світу, щоб цей процес відбувся контрольовано, адже, враховуючи, що в Росії є ядерна зброя, неконтрольований розпад може стати початком катастрофи і вимагатиме негайного реагування.

Які інформаційні маніпуляції Росії є серйозною загрозою для інформаційної безпеки та національної стабільності України та країн ЄС?

Опубліковано

27.01.2025

Фактично усе, що поширює Росія не лише на своїх громадян, а й на громадян інших країн, є або цілковитими вигадками, або відвертими маніпуляціями. Саме для поширення своєї пропаганди Росія утримує величезну пропагандистську мережу, яка діє по усьому світі. І її наративи відрізняються залежно від країн чи регіонів. На українське населення Росія поширює наративи, покликані максимально підірвати довіру українців до своєї влади, сіє зневіру та небажання далі чинити спротив. Що ж стосується громадян країн заходу, зокрема Європи, то російська пропаганда, по-перше, намагається відбілити та виправдати наміри Росії (мовляв, не Росія агресор, а НАТО та Україна, а Росія лише захищається), по-друге, хоче максимально підірвати єдність Заходу та довіру до України.

Росія не змогла захопити і знищити України силою, а відважні українці буквально розтоптали мрію Путіна про “Київ за три дні”, перетворивши її на мем. Однак велика війна в Україні триває уже майже три роки і за цей час українці серйозно втомилися жити під постійною небезпекою та з усіма труднощами, які завдало російське вторгнення. Тож Росія намагається вплинути на українців так, аби підірвати бажання до спротиву та посіяти недовіру до української влади та загальну зневіру і використовує для цього низку прийомів. 

По-перше, це протиставлення Києва регіонам — мовляв, усю західну допомогу влада стягує на себе і перебуває в Києві під захистом західних ППО, а люди в беззахисних містах страждають. Для «підтвердження» цього та Росія активізувала повітряні атаки по усій Україні. Поширюючи це, пропагандисти хочуть викликати паніку серед українців і дискредитувати українську владу. По-друге, в масову свідомість просувається теза, що «українську армію забезпечують переважно волонтери», а західна фінансова та військова допомога розкрадається посадовцями. І хоча численні перевірки західних аудиторів спростовують цю тезу, певна частина суспільства, на жаль, вірить їй. По-третє, Росія умисно розганяє та гіперболізує тему корупції та нецільового використання бюджетних коштів. Кроки влади та правоохоронних органів з протидії корупції, арешти посадовців-хабарників інтерпретуються російською пропагандою як імітація. У свідомість українців намагаються вкласти тезу, що всі воєнкоми — хабарники, територіальні центри комплектування — незаконні. Агітпроп навмисно перебільшує масштаби мобілізації і тиражує сумнівні відео з «жахами» насильницького призову на вулицях міст.

Однак російський агітпроп дуже активно працює і в європейських країнах. Ще рік тому, наприклад, у медіа всього шести країн ЄС було виявлено понад 8 тисяч кейсів російської пропаганди. Один з наративів російської пропаганди в ЄС — це форсування теми перемовин, мовляв, Росія пропонує мир, але Україна його не хоче і не йде на переговори, щоб і далі під приводом війни брати в Заходу допомогу. Другий наратив був особливо помітний на тлі протестів фермерів у Європі, мовляв, саме через Україну в ЄС такі високі ціни на енергоносії, а звідси і на всі продукти, а українська продукція нібито має незаконні преференції і витісняє місцеву з ринків. Таким чином росіяни намагаються змусити європейські країни знову купувати російські енергоносії і тим самим наповнювати її військовий бюджет і при цьому ніяк не підтримувати Україну. Третій наратив також покликаний підірвати довіру до української влади, мовляв, вона лише наживається на війні. Наприклад, Росія активно оббріхує Олену Зеленську, але це лише один маленький приклад.

Окремої уваги вартують наративи, які дуже успішно на Заході просувають так звані “хороші росіяни”. Перше, і головне — вони занижують або заперечують роль імперських амбіцій РФ і багаторічної російської політики, спрямованої на підкорення сусідніх держав. Друге — вони всіляко знімають відповідальність із російського суспільства, мовляв, війна — це “чудовіщная ошибка”, а не закономірний результат російської імперської політики. Таким чином вони хочуть в найближчій перспективі домогтися скасування санкцій проти Росії, а згодом це дозволить росіянам уникнути виплати репарацій і відповідальності. Третє — вони понад усе прагнуть переконати Захід, що ситуація в Росії вирішиться, якщо Путіна замінять якогось російського опозиціонера. 

Риторика Кремля є відверто антизахідною, пропаганда й офіційні особи не приховують, що вважають своїми головними ворогами НАТО, США і ЄС (а не Україну, проти якої ведеться  повномасштабна війна). Проти Заходу Кремль здійснює гібридну агресію, що включає не лише інформаційні операції / операції впливу (поширення пропаганди, дезінформації, діяльність мереж агентів впливу),  а й кібератаки,  диверсії, руйнування інфраструктури, замовні вбивства, підбурювання масових безпорядків, військовий тиск (порушення повітряного простору, переміщення військ, розміщення ядерної зброї в Білорусі, ядерний шантаж), заходи економічного, дипломатичного впливу, намагання змінити вплив країн Заходу в інших регіонах (Африка, Азія, Арктика) на російський. Це все варто розглядати комплексно – як стратегію РФ, її союзників і партнерів, які прагнуть зруйнувати наявну модель світової безпеки та завдати максимальної шкоди Заходу.

Чому Україні важливо стати членом НАТО?

Опубліковано

24.01.2025

Єдиним та незамінним форматом безпекових гарантій, що потрібен Україні, є повноцінне членство в НАТО і це — стратегічна мета України. Україна не розглядає для себе будь-яких альтернатив, адже досвід показав, що інші гарантії безпеки, як-от Будапештський меморандум, не працюють, натомість за багато десятиліть на жодну країну НАТО не було здійснено ніяких збройних та силових вторгнень. Отже, лише НАТО є умовою справжніх гарантій. Окрім того, вступ України до НАТО буде стратегічним програшем для Путіна, адже саме цього він боїться найбільше.

Повноцінне членство в НАТО є стратегічною метою України і єдиним реальним форматом безпекових гарантій, які здатне захистити нас від російської агресії у майбутньому. Такою є офіційна позиція нашої держави, яку, зокрема, нещодавно на полях міністерської зустрічі Північноатлантичного альянсу озвучив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

Чому так? Бо Україна вже має досвід, коли альтернативні безпекові гарантії не працюють. Підписавши Будапештський меморандум Україна віддала свою ядерну зброю і в результаті на Україну напала одна з країн-підписантів цього договору. Разом з тим за понад 70 років існування НАТО жодна з його країн-членів не зазнала збройного вторгнення і це є доказом того, що членство в НАТО справді гарантує безпеку.

При цьому Україна не відмовиться від інших безпекових угод і з країнами-партнерами, адже вони не є замінниками запрошення до НАТО. Про це також сказав Андрій Сибіга на полях міністерської зустрічі Північноатлантичного альянсу.

Вступ України до НАТО стане також стратегічною поразкою для Володимира Путіна і саме цього він боїться найбільше. Адже він прекрасно розуміє, що Україна в НАТО стане недосяжною для Росії. А також повноправне членство України в НАТО доведе і йому, і всім іншим агресорам і зрештою усьому світу, що вторгнення в інші країни в сучасному світі не припустимі та лише призводять до посилення безпекових альянсів, зокрема НАТО.

Як та коли в Україні святкують Різдво?

Опубліковано

25.12.2024

Різдво є одним з найбільших свят для українців. Cвяткування Різдва має безліч традицій у народі, які відтворюються століттями. Донедавна більшість українців святкували Різдво за григоріанським календарем, тобто 7 січня. Але у серпні 2023 року в Україні була проведена реформа, згідно з яким ПЦУ та УГКЦ перейшли на новоюліанський календар та почали святкувати Різдво 25 грудня. При цьому частина людей досі за звичкою святкують 7 січня, або навіть в обидві дати.

Різдво — одне з найважливіших свят для українців. У першу чергу воно є релігійним святом і відзначає народження Христа. Але насправді святкують Різдво не лише віряни, а практично всі українці. Бо в ширшому сенсі це свято символізує родинне тепло та радість. 

Крім того, з Різдвом в Україні пов’язано дуже багато традицій. Вони дещо  відрізняються залежно від регіону, але є головне, що об’єднує всю Україну — це Святвечір напередодні Різдва, для якого українці готують 12 пісних страв, зокрема кутю. Також українці колядують на Різдво.

Раніше в Україні Різдво відзначали 7 січня, а Святвечір відповідно був напередодні — 6 січня. Річ у тім, що тоді Україна жила за юліанським календарем, який є менш розповсюдженим. Однак у 2022 році Православна церква України заявила, що не проти переходу на григоріанський (новоюліанський) календар, а вже в серпні 2023 року спільно з Українською греко-католицькою церквою затвердила так звану реформу календаря. Тож дату Різдва, як і інших нерухомих церковних свят, перенесли на два тижні вперед, тобто на 25 грудня, яке ще називають католицьким Різдвом. 

Варто зазначити, що церква не зробила це просто так, бо якісь окремі люди так вирішили. Суспільні дискусії про перенесення святкування Різдва відбувалися давно. Однак в останні роки запит на це суттєво зріс. Наприклад, опитування соціологічної групи “Рейтинг” показало, що у 2022 році перенесення Різдва на 25 грудня підтримували 44% українців, тоді як роком раніше цей показник був на рівні 26%. Згодом опитування КМІС показало, що вже у 2023 році 25 грудня святкували 53% українців і 17% — в обидві дати. 

Варто зазначити, що в цьому немає жодного примусу і людям не забороняють святкувати 7 січня, як раніше, або в обидві дати — якщо ще не звикли до перенесення. Через воєнний стан в Україні немає вихідного дня на Різдво, тому ті, хто святкують 25-го грудня і ті, хто святкують 7-го січня знаходяться в рівному положенні.

Чи правда, що Росія воює “впівсили” і ще не залучила весь свій потенціал?

Опубліковано

14.10.2025

Ні, не правда. Попри гучні заяви Кремля про “поступки” на полі бою та ведення війни “впівсили”, Росія демонструє ознаки глибокого виснаження як на військовому фронті, так і в економічній сфері. Росія втрачає озброєння та боєприпаси значно швидше, ніж здатна їх виробляти, що призводить до стрімкого виснаження її радянських запасів. Як наслідок, країна дедалі більше залежить від постачань озброєння та сировини з боку Північної Кореї, Китаю та Ірану. Повільне просування вздовж лінії фронту супроводжується колосальними людськими втратами, які вже уп’ятеро перевищують сукупні втрати Росії та СРСР у всіх війнах, що відбулися між завершенням Другої світової та початком повномасштабного вторгнення в Україну. Економіка країни, де вже понад половину бюджетних надходжень спрямовано на війну, практично досягла стагнації.

Попри мобілізацію російського оборонно-промислового комплексу, що триває з 2022 року, у війні проти України російська армія продовжує витрачати більше боєприпасів та техніки, ніж її промисловість здатна постачати, і цей дисбаланс лише поглиблюється. Наприклад, якщо лише у 2022 році було використано близько 10 мільйонів артилерійських снарядів, то у 2023 році Росії вдалося поповнити запаси лише на 2-2.5 мільйони, а у 2024 – максимум на 4.5 мільйони снарядів. Російські втрати танків сягають 4000 одиниць, тоді як потужності виробництва нових або модернізованих танків оцінюються у 200-300 одиниць на рік, або ж до 1000-1500 танків на рік за умови активного відновлення техніки зі складів. Запаси законсервованої радянської бронетехніки також стрімко виснажуються: за оцінками RUSI, до кінця 2024 року Росія мала лише близько половини довоєнних танкових резервів, враховуючи, що більшість придатної до ремонту техніки вже вичерпано.

Нездатність забезпечити власну армію достатніми ресурсами змушує Росію дедалі більше покладатися на постачання з боку країн-союзників, таких як Північна Корея, Іран та Китай. Зокрема, у 2024 році близько 52% “вибухових речовин”, що надійшли до російських арсеналів, були відправлені з Находки – порту на Японському морі, який використовує Північна Корея. Обсяги постачань з цього регіону зросли з нуля до війни до 250 000 тонн у 2024 році. Ці дані підтверджують оцінку очільника військової розвідки України Кирила Буданова, який заявив, що 40% боєприпасів РФ надходить з КНДР. За результатами аналізу KSE також відомо, що Росія отримала близько 13 000 тонн вибухових речовин від Ірану. Водночас Китай залишається найбільшим постачальником товарів подвійного призначення для Росії, експортуючи їх на суму понад 300 мільйонів доларів щомісяця (за даними Garnegie Politika). Ці постачання включають критично важливі компоненти, які Росія не виробляє самостійно (мікроелектроніка, верстати, оптика, радари тощо), і які є ключовими для виробництва ракет, дронів та танків.

Попри ці зусилля, просування Росії уздовж лінії фронту відбувається ціною значних втрат та приносить мізерні результати. Так, з січня 2024 року Росії вдалося захопити менш ніж 1% території України (близько 5000 кв. км), що супроводжувалося втратою 1149 броньованих бойових машин, 3098 бойових машин піхоти, 300 самохідних артилерійських установок та 1865 танків. Ще більш показовим є те, що втрати російської техніки продовжують значно перевищувати втрати України, коливаючись у співвідношенні від 5:1 до 2:1 на користь України. А обіцяний Путіним літній наступ, який мав стати “вирішальним” для всього вторгнення, не приніс Росії жодного прориву лінії фронту чи захоплення жодного великого міста. Загальний прогрес росіян склав приблизно 0,3% території України за три місяці та супроводжувався втратами у людській силі, що оцінюються десятками тисяч.

Водночас загальні людські втрати російської армії за час повномасштабного вторгнення вже досягли позначки в 1 мільйон пораненими та вбитими станом на літо 2025 року, що також не схоже на “економію сил”. Зокрема, кількість загиблих серед російських військових – близько 250 000 – уп’ятеро перевищує сукупні втрати у всіх російсько-радянських війнах, що відбулися між завершенням Другої світової війни та початком повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Ці втрати у 15 разів більші за втрати протягом десятирічної війни СРСР в Афганістані, або ж у 10 разів більші за втрати протягом 13-річної війни Росії в Чечні.

Крім того, російське вторгнення дедалі відчутніше б’є по економіці країни-агресора. Станом на серпень 2025 року частка воєнних витрат вперше перевищила 50% доходів РФ, тоді як дефіцит федерального бюджету досяг нового антирекорду – $47 млрд – та у шість разів перевищив показник аналогічного періоду 2024 року. Натомість зростання російського ВВП за першу половину 2025 року сповільнилося в 11 разів до позначки у 0.4%, що свідчить про фактичну стагнацію економіки. Те, що економіка Росії перебуває на межі рецесії, підтвердив і міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков під час свого виступу на Петербурзькому міжнародному економічному форумі. 

Отже, твердження щодо того, що Росія воює “впівсили” є брехнею, що не відповідає реальному стану справ на фронті та в економіці країни-агресора. Навпаки, всі наявні дані свідчать про те, що Росія вже залучила значну частину своїх ресурсів, але не може досягти бажаних результатів через їхнє швидке виснаження та неефективність.