Міжнародні конвенції у війні Росії проти України
Які міжнародні конвенції про ведення війни порушує Росія?
За понад чотири роки повномасштабної війни проти України Росія систематично й грубо порушує щонайменше п’ять ключових міжнародних договорів, які регулюють правила ведення війни: Четверту Женевську конвенцію, що захищає права цивільних, Третю Женевську конвенцію, яка визначає правила поводження з військовополоненими, Конвенцію про заборону хімічної зброї, Конвенцію про конкретні види звичайної зброї, яка забороняє використання зброї з надмірними наслідками та Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей. Йдеться не про поодинокі інциденти, а про повторювану практику, задокументовану міжнародними організаціями, журналістами та правозахисниками.
Четверта Женевська конвенція (1949) захищає цивільне населення під час війни. Росія порушує її регулярно й у найбрутальніший спосіб: ракетні та дронові удари по житлових будинках, лікарнях (удар по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві, школах, енергетичній інфраструктурі та торговельних центрах). Окремий і особливо тяжкий злочин — примусова депортація українських дітей на територію РФ; саме через це Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна. Частину вивезених дітей, за наявними даними, залучають до підготовки до служби в російській армії — тобто фактично готують воювати проти власної країни. Росія також блокує гуманітарні коридори та не допускає міжнародні місії до окупованих міст, обстрілюючи навіть склади Червоного Хреста.
Третя Женевська конвенція (1949) визначає правила поводження з військовополоненими. Тут порушення охоплюють масові розстріли українських військових, які здавалися в полон, і, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини, катування та голод, яких зазнають понад 90% українських полонених у РФ. Окремо стоїть теракт в Оленівці 2022 року — умисне знищення барака з полоненими захисниками «Азовсталі», а також показові судові процеси над бійцями полку «Азов», які РФ використовує як інструмент пропаганди.
Конвенція про заборону хімічної зброї (1993) також порушується: за підтвердженням Організації із заборони хімічної зброї, російська армія регулярно застосовує на фронті гранати, споряджені сльозогінними та дратівними речовинами (зокрема хлорпікрином).
Конвенція про конкретні види звичайної зброї (1980) обмежує зброю з надмірними або невибірковими наслідками. Росія масово мінує цивільні об’єкти, маскуючи міни-пастки під побутові предмети та іграшки, а також застосовує фосфорні й термітні боєприпаси по населених пунктах — це фіксували під час боїв за Бахмут та Авдіївку.
Нарешті Гаазька конвенція про захист культурних цінностей (1954) порушена руйнуванням Маріупольського драмтеатру, пошкодженням Спасо-Преображенського собору в Одесі та знищенням музею Марії Примаченко в Іванкові, а також масовим мародерством у музеях Херсона, Мелітополя й Маріуполя, звідки вивозили скіфське золото та інші історичні цінності. Окремо експерти кваліфікують підрив Каховської ГЕС у червні 2023 року як екоцид — умисне знищення довкілля під час війни, що спричинило масштабну гуманітарну й екологічну катастрофу.
Як Росія порушує міжнародні конвенції щодо українських військовополонених?
Опубліковано 30.09.2026
Поводження Росії з українськими військовополоненими — один із найбільш задокументованих і систематичних масивів порушень міжнародного гуманітарного права у цій війні: теракт в місці утримання полонених, масові страти на полі бою, тотальні катування, голод, каліцтва, показові судилища, ізоляція від Червоного Хреста. Мова не про окремі ексцеси, а про послідовну державну практику.
Теракт в Оленівці. У ніч на 29 липня 2022 року в окупованій Оленівці (Донецька область) було підірвано барак колонії, де утримували захисників «Азовсталі». Загинули щонайменше 50 українських військових, понад 130 отримали важкі поранення. Місію ООН для розслідування теракту розформували вже 5 січня 2023 року, бо вона так жодного разу й не змогла відвідати колонію — Росія не надала доступу. Це пряме порушення Статті 13 Третьої Женевської конвенції (захист полонених від актів насильства й умисного вбивства) та Статті 23 (заборона утримувати полонених у зоні бойових дій або використовувати як «живий щит»).
Масові страти на полі бою. Російські військові регулярно розстрілюють українських солдатів, які склали зброю й підняли руки — тобто вже перебувають під захистом конвенції. Один із найгучніших задокументованих випадків — розстріл Олександра Мацієвського в березні 2023 року: на відео беззбройний військовий встигає сказати «Слава Україні!», після чого його вбивають чергою з автоматів.
Тотальні катування, голод і каліцтва. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, понад 95% українських військовополонених у Росії зазнають систематичних тортур. Повернені з полону мають критичний ступінь виснаження через умисне уморення голодом, до них застосовують електрострум, побиття, психологічний тиск, імітацію розстрілів і позбавлення сну. Показовий приклад — фотографії оборонця Маріуполя Михайла Діанова до й після полону, які облетіли світ. Це порушення одразу трьох статей конвенції: Статті 13 (гуманне поводження), Статті 14 (повага до особи й честі) та Статті 26 (повноцінне харчування).
Показові «судилища». Росія використовує суди як інструмент пропаганди й залякування: маріонеткові та федеральні суди виносять вироки, аж до довічного ув’язнення, бійцям «Азова», морської піхоти та інших підрозділів — за вигаданими звинуваченнями в «тероризмі» за сам факт захисту країни. Це порушує Статтю 85 та Статтю 99: військовополонені мають імунітет комбатанта і не можуть бути засуджені за саму участь у бойових діях, якщо не вчиняли воєнних злочинів.
Ізоляція від Червоного Хреста. Росія системно приховує умови утримання українців: не надає представникам Міжнародного комітету Червоного Хреста повного й регулярного доступу до місць утримання — ні на окупованих територіях, ні всередині РФ. Полоненим забороняють листуватися з рідними, а родини роками не знають, чи живий їхній родич і де він перебуває. Це порушення Статті 71 (право на листування) та Статті 126 (право представників МКЧХ відвідувати всі місця утримання без обмежень).
Чому Україна надає якісні умови утримання російським військовополоненим попри все зло, яке вони вчинили?
Опубліковано 30.09.2026 Україна утримує російських військовополонених відповідно до норм Женевської конвенції про поводження з військовополоненими: створено спеціальні табори у глибокому тилу, полонені отримують триразове харчування, медичну допомогу, можливість телефонувати рідним, а також право на працю за бажанням; установи регулярно відвідують представники Офісу омбудсмана та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Дотримання міжнародного права щодо полонених попри те, що ці люди воювали проти українців — це свідомий цивілізаційний вибір України, ухвалений попри весь біль суспільства, яке втратило своїх близьких. Це також є необхідна умова для повноцінної підтримки з боку демократичних партнерів. Що конкретно забезпечено. Для російських військовополонених створено спеціальні табори та дільниці під управлінням Міністерства юстиції, розташовані у глибокому тилу — саме так, як вимагає конвенція. Полонені отримують триразове харчування, медичну допомогу (щомісячні огляди, амбулаторну й стаціонарну допомогу, за потреби — у закладах поза системою Мін’юсту), можливість регулярно телефонувати рідним, а також право на працю за бажанням (для офіцерів — лише за їхньою згодою). У таборах облаштовані спальні приміщення, їдальні, медпункти, лазні, бібліотеки, майстерні та укриття; є навіть інфраструктура для людей з інвалідністю. За даними Міністерства юстиції, утримання одного полоненого коштує державі близько 10 тис. грн на місяць. Установи регулярно відвідують представники Офісу омбудсмана та Міжнародного комітету Червоного Хреста, які перевіряють дотримання температурного режиму, розпорядку дня, харчування й медичного забезпечення. У своєму річному звіті за 2024 рік МКЧХ підтверджує, що продовжує систематично відвідувати ці місця в Україні задля моніторингу умов утримання російських військовополонених. За результатами таких моніторингових візитів уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець неодноразово підтверджував: умови відповідають вимогам Женевської конвенції, а Україна залишається відкритою для міжнародних організацій. Це підтверджує й аудит Рахункової палати. Контраст з тим, що відбувається з українськими бранцями в Росії, — разючий. За зведеними даними Моніторингової місії ООН з прав людини щодо військовополонених, доступ незалежних міжнародних спостерігачів до місць утримання українців у РФ залишається повністю або значною мірою обмеженим, а інформація, яку отримують родини, — непослідовна, неповна й надається із затримками. Там понад 90–95% полонених зазнають катувань, голоду, позбавлені зв’язку з рідними на роки, а окремих випадків, як в Оленівці, взагалі позбавляють життя. Україна робить саме так, а не «як росіяни» з низки причин. По-перше, це принципове питання цивілізаційного вибору. Дотримання конвенцій — попри те, що Росія формально не оголошувала війну, а отже могла б використати це як привід ігнорувати міжнародне право, — ще раз підкреслює: Україна не РФ і навіть у найтяжчій війні за власне існування не спускається до рівня агресора в поводженні з людьми, які повністю в її владі. Це болісне рішення для частини українців, адже частина з них втратила рідних і не завжди може об’єктивно сприймати новини про «комфортні умови» для ворога. Але саме тому це принципове рішення, а не емоційне — воно ухвалюється не всупереч болю суспільства, а попри нього, свідомо. По-друге, це в прямих інтересах держави. Дотримання міжнародного гуманітарного права — необхідна умова для повноцінної підтримки з боку демократичних партнерів. Поводячись так, як і агресор, Україна втратить моральне право вимагати від світу підтримки себе та засудження Росії. Крім того, гуманне ставлення до полонених РФ підвищує шанс на реальний, а не показовий обмін і на визнання Росії відповідальною стороною в очах міжнародних інституцій. |
дізнатись більше5 відповідей
дізнатись більше1 відповідь
дізнатись більше3 відповіді
дізнатись більше4 відповіді