Чи справді війна Росії проти України має геноцидальну природу
Як пов’язана депортація кримських татар з Криму та війна в Україні?
Опубліковано
15.05.2025
Депортація кримських татар і нинішня російсько-українська війна прямо пов’язані, бо причина обох цих історичних подій одна і та ж — це російський імперіалізм, який не змінився за 80 років. У 1944 році росіяни відчували загрозу у самобутньому та об’єднаному кримсько-татарському народові, тому влаштували йому геноцидну депортацію з рідного півострова. Нині росіяни вирішили, що українці не мають права на існування як окрема нація в межах неподільної України, і прийшли до нас із жорстокою війною, яка має абсолютно геноцидну природу.
Офіційна причина депортації кримських татар – звинувачення буквально усього народу в колабораціонізмі з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Більшовики закидали кримським татарам дезертирство, перехід на бік німецьких військ. Насправді більшість депортованих складали беззахисні літні люди та жінки, чоловіки яких були у складі радянської армії.
Насильницьке вивезення кримськотатарського народу наочно продемонструвало природу та ідеологію сталінського режиму. Сталін і його каральні органи відчували недовіру до нацменшин, що населяли прикордонні райони СРСР. Тому на кримських татар вирішили перекласти провину за провали радянської армії під час військової кампанії в Криму, внаслідок якої вже восени 1941-го війська Вермахту перебували на півострові. Також на кримських татар переклали невдачі радянського партизанського руху в Криму у період окупації.
НКВСівці заходили до помешкань та оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму. На збори давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім’я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально не дозволяли забрати практично нічого. Людей вантажівками відвозили до залізничних станцій, а звідти – ешелонами наглухо зачинених та переповнених людми товарних вагонів. Під час переїзду загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких – діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли. Все майно кримських татар, що залишилося в Криму, держава привласнила собі.
Кримські татари були змушені виживати практично в полі на теренах Узбекистану, Казахстану і Таджикистану. Через брак чистої води, антисанітарію, відсутність медичної допомоги серед депортованих масово поширювалися інфекційні захворювання. За перші три роки після переселення, за різними оцінками, від 20% до 46% депортованих померли від голоду, виснаження і хвороб. А майже половина померлих за перший рік – діти до 16 років.
Депортація кримських татар – це геноцид цілого народу. Як наслідок, росіяни і сьогодні кажуть, що такого народу не існувало і він неповноцінний. Вони і досі продовжують терор кримських татар в окупованому Криму. З моменту окупації Криму, з 26 лютого 2014 року, там триває опір російській владі. Станом на травень 2025 року політв’язнями Кремля є близько 180 осіб з Криму, 116 з яких – кримські татари.
Російська війна проти України має таку ж природу – її причиною є російський імперіалізм, прагнення підкорювати та знищувати народи, що живуть на теренах, які росіяни вважають своїми. Коли Путін говорить, що для припинення війни потрібно «усунути її першопричини», він має на увазі, що не повинно бути ніяких українців, які вважають себе окремим народом. А саму Україну він називає «антиРосією». Російський імперіалізм продовжує існувати та прагне руйнувати, знищувати і захоплювати.
Чи можна назвати війну Росії проти України геноцидом українського народу?
Опубліковано
16.05.2025
Зважаючи на факти, дії Росії щодо українського народу мають геноцидний характер і можуть вважатися геноцидом. Хоча офіційне підтвердження цього факту Міжнародним трибунолом ще потребує часу.
Геноцид — це масове знищення людей за расовою, національною або релігійною ознакою.
Масове знищення українців окупаційними військами є міжнародно підтвердженим фактом. Розстріл цивільних українців у Бучі (або Бучанська різанина) був визнаний ЄС, НАТО та ООН міжнародним злочином і засуджений головами десятків країн світу.
Заяви керівництва Росії також носять геноцидний характер. Заступник Путіна у Раді безпеки РФ Медведєв у своїх дописах в соцмережах неодноразово заявляв, що Росія буде завжди воювати з Україною, доки та існує як окрема країна. Чи варто відноситися до цього серйозно? Так. Це високопосадовець держави, який є другою людиною після Путіна у Раді безпеки та Військово-промислової комісії і до того ж має значний вплив на свою аудиторію через власні інформаційні канали. Тому, незважаючи на імідж персонажа, це заява офіційної особи.
Заявлена самим Путіним «денацифікація» також може розцінюватися як неприхована політика знищення.
Але офіційний статус геноциду вимагає часу. Його затверджує лише Міжнародний трибунал, розслідування якого можуть тривати десятки років. Останній офіційно зафіксований акт геноциду у світі — Різанина в Сребрениці, яка сталася у липні 1995 року. Але лише у 2007 році міжнародний трибунал визначив це як акт геноциду проти боснійських мусульман.
Цей текст створено на основі матеріалів Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Чому Росія напала на Україну 24 лютого 2022 року?
Опубліковано
16.05.2025
Росія напала на Україну, бо їй потрібні наші ресурси — територіальні, природні, людські, їй потрібно зберігати вплив, демонструвати власну силу та не дати нам розвиватися за прикладом успішних європейських держав. Але це практичний вимір і, скажімо так, плани Путіна на ближню перспективу. Насправді ж він продовжує столітню імперську політику Росії. Якщо говорити більш глобально і з погляду на історичну перспективу, то остаточна мета Росії незмінна протягом століть — це повне знищення України, підкорення українців та стирання їх як окремої нації, заволодіння усіма ресурсами України. Крім того, Росія намагається присвоїти собі історію та спадщину Київської Русі.
Першочерговою ціллю Росії була політична окупація України — і період президентства Януковича був у цьому сенсі доволі успішним. Але після Революції Гідності та втечі Януковича з країни, Кремль побачив, що «втрачає Україну». Росія окупувала український Крим, завела своїх бойовиків до Луганської та Донецької областей та організувала там квазідержавні окупаційні територіальні утворення — так звані ЛНР та ДНР. Всі ці роки Росія намагалась нав’язати нам свої умови в переговорному Мінському процесі і таким чином завести представників цих територій до Верховної Ради, щоб через них впливати на українську політику зсередини. Інакше кажучи, це мав бути такий собі троянський кінь.
Але цю ціль Росія не змогла досягти, а Україна все більше віддалялась від Росії та виходила з-під її впливу. Проросійські політики в Україні з кожним роком все більш маргіналізувалися, а проросійські медведчуківські канали потрапили під санкції і вже не могли впливати на українське суспільство.
Сукупність усіх цих факторів призвела до того, що Путін вирішив розпочати широкомасштабне вторгнення до України. 24 лютого 2024 року Росія розпочала реалізацію цього сценарію і була впевнена у швидкій перемозі. Початковий план захоплення Києва був розрахований на операцію тривалістю 3-5 днів. Подібний план був використаний СРСР в Угорщині в 1956-му, в Чехословаччині в 1968-му та в Афганістані в 1979 році. Кремль очікував, що «українці з квітами зустрічатимуть російську армію», тож російські військові везли з собою парадну військову форму з медалями, очікуючи швидкого переможного параду в центрі Києва.
Свій напад на Україну росіяни назвали «операцією», яка має на меті провести «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Проте бліцкриг не вдався й Україна продовжує боротися, відбиваючи їхню агресію. Росіяни щодня масово та абсолютно системно вчиняють воєнні злочини на території України. Вони невибірково й абсолютно жорстоко вбивають українців, викрадають та повністю перевиховують українських дітей, навчаючи їх ненавидіти Україну, розграбовуючи українські ресурси з окупованих територій. Але все це — лише проміжні «досягнення» росіян. Остаточна мета Росії як імперської держави — остаточне знищення України та підкорення собі, геноцид українського народу. А ще Росія завжди мріяла забрати у нас нашу історію та видати себе за правонаступницю Київської Русі.
Чи безпечно зараз жити в Україні?
Опубліковано
16.05.2025
Частина території України тимчасово окупована Росією — там росіяни вчиняють справжній геноцид. Деякі міста знаходяться в межах досяжності ворожої артилерії, а вся країна загалом перебуває під постійною небезпекою ракетних та дронових атак.
На тимчасово окупованих територіях росіяни вчиняють справжній геноцид включно з убивствами, тортурами, депортаціями та тотальним знищенням будь-яких ознак української ідентичності.
А постраждати від ракетної чи дронової атаки може кожен регіон України. Російський терор проти цивільного українського населення триває щодня. Ось деякі приклади найбільших терактів Росії за час повномасштабної війни: авіаудар по Маріупольському театру (Донецька область), ракетний удар по будівлі Миколаївської ОДА (Миколаївська область), ракетний удар по ТЦ у Кременчуці (Полтавська область), ракетний удар у Вінниці , ракетний удар по дитячій лікарні Охматдит у Києві тощо.
Щодо Маріуполя, то розслідування низки іноземних організацій одностайно вказують на те, що саме російський літак 16 березня 2022 року скинув авіабомбу на Драмтеатр у центрі міста, де могло загинути близько 600 людей.
29 березня 2022 року ракетою було частково зруйновано будівлю ОДА у Миколаєві. При цьому загинули 37 людей і 36 було поранено.
У червні 2022 року російська армія випустила ракету по торговому центру «Амстор» у Кременчуці – загинула 21 особа, 59 отримали поранення. Під час атаки на будинок культури та офісні приміщення у Вінниці загинуло 28 людей та було майже 200 поранених.
8 липня 2024 році Росія вкотре завдала масованого удару по Україні, вдаривши зокрема і по дитячій лікарні Охматдит у Києві, внаслідок чого було повністю зруйновано відділення інтенсивної та еферентної терапії хронічних інтоксикацій та серйозно пошкоджено кілька інших корпусів лікарні. Загалом того дня руйнування були у семи районах столиці. Загинули 33 людини, 121 отримала поранення.
Відтак практично усі українці живуть із постійним відчуттям себе як мішені. За перші 14 місяців повномасштабного вторгнення, тобто з лютого 2022 року по квітень 2023 року, зафіксовано 24 637 жертв серед цивільних — ця цифра включає вбитих, поранених і зниклих безвісти. Приблизно 90% цих жертв були спричинені обстрілами.
Найбільше від російського терору страждають жителі областей, що межують з територією Росії чи з окупованими територіями. У Сумській області в травні 2024 року росіяни обстрілювали в середньому 26 населених пунктів щодня, у червні — 19, а на початку липня — вже 20. На Донеччині ці цифри ще вищі — 27 населених пунктів в середньому обстрілювали у травні щодня, 22 — у червні, 31 — на початку липня. У Харківській області у травні окупаційна армія за добу в середньому могла обстріляти 16 населених пунктів, у червні — 12, на початку липня — 13.
дізнатись більше5 відповідей
дізнатись більше1 відповідь
дізнатись більше3 відповіді
дізнатись більше4 відповіді