Українці та росіяни — не «братні» народи
Чому українці та росіяни — не “братні” народи?
Опубліковано
24.10.2024
“Братні народи” – не є науковим поняттям. Це виключно пропагандистська конструкція. Жодна наукова дисципліна, яка досліджує етноси / народи / нації та взаємини між ними (етнологія, етнополітологія (ethnopolitics), соціальна антропологія тощо) не оперують цим поняттям. Натомість його активно використовують російські політики і пропагандисти з політичною метою – для виправдання воєн, експансій, розширення сфери впливу, загарбання територій тощо.
Термін “братні народи” є частиною імперської ідеології й активно використовується у російському політичному дискурсі як мінімум з 19 століття. Більше практично ніхто в світі цим терміном для опису стосунків / зв’язків між народами не користується.
Корені пропагандисьского кліше лежать у панславізмі, теорії триєдиного російського народу, радянському трактуванні марскистського пролетарського інтернаціоналізму.
У першій половині 19 століття більшість слов’янських народів не мали власних держав, їхні землі перебували у складі Російської, Австро-Угорської та Османської імперій (внаслідок захоплень і поглинань у попередні століття). 19 століття – це час націєтворення в Європі, формування модерних націй, що прагнули до створення власних (національних) держав (каталізатором цих процесів стали Велика французька революція та американська Війна за Незалежність). Під впливом цих процесів та романтизму формується ідеологія панславізму. Ідеалом для її прибічників було створення в Європі федерації національних слов’янських держав та їх звільнення з-під імперського гніту. Частина прибічників панславізму орієнтувалися на Російську імперію як на силу, як може допомогти слов’янським народам втілити цей ідеал, інша частина – розуміла імперську сутність Росії та вважала її таким самим поневолювачем, як і решту імперій. Росіяни використали цю ідеологію для того, щоб обгрунтувати претензії до Османської та Австрійської імперій. Російсько-турецькі війни 19 століття проходили під гаслом “допомоги братам-слов’янам” (малися на увазі передусім болгари і серби). Цю ж риторику Росія використовувала під час Першої світової війни, стверджуючи, що “звільняє” та “захищає” “братів-слов’ян”.
У 18 столітті остаточно сформувалася концепція “триєдиного російського народу”. Ця концепція була частиною офіційної ідеології Російської імперії аж до її розпаду у 1917 році. Згідно з концепцією, російський народ складається з трьох “гілок”: великоросів (росіян), малоросів (українців) і білорусів. Ця концепція не лише виправдовувала панування російських царів над Україною і Білоруссю, а й політику їх жорсткої русифікації (невизнання самостійності мов, оголошення їх діалектами російської (“наречиями”), заборону книгодрукування та використання у публічних сферах (Емський указ 1876 р., Валуєвський циркуляр 1863 р.), репресії проти діячів культури тощо).
В обох випадках (і у російсько-імперський версії панславізму, і у концепції триєдиного народу) росіянам відводилася роль “страшого брата” – нібито розумнішого і взагалі “кращого” за “молодших”. Звідки корені традиційної російської пихи і зверхності до інших народів (не лише українців чи інших слов’ян).
СРСР взяв на озброєння марксистську ідеологему пролетарського інтернаціоналізму і поєднав її елементами панславізму і “триєдинства”. Остаточна форма радянської концепції “братніх” народів утвердилася після Другої світової війни – у 1940-х -1950-х рр. У радянській пропаганді братніми були водночас:
- народи СРСР (насамперед титульні нації союзних республік: росіяни, українці, білоруси, таджики, казахи, узбеки, киргизи, туркмени, литовці, латиші, естонці, грузини, вірмени, азербайджанці, молдавани). Пропаганда змальовувала СРСР як “дружню сім’ю братніх народів”
- народи країн Варшавського блоку (“брати” – болгари, поляки, чехи, словаки – своєрідний ренесанс і адаптація панславізму. Німців з НДР, угорців, румун, як правило, називали не “братами”, а “друзями”)
- росіян, українців і білорусів (росіяни – “старший брат”, українці і білоруси – молодші, як варіація українці “середній” брат, білоруси – “молодший”). Це своєрідний пом’якшений варіант “триєдинства”
Термін “братні народи” для Кремля був і залишається доволі гнучким інструментом. Але завжди він використовувався для ідеологічного обгрунтування панування над іншими народами чи включення їх до своєї сфери впливу. В залежності від кон’юнктури росіяни оголошували “братами” кого завгодно. Як правило тих, кого вони підкорили чи прагнули підкорити..
Перенесення на сферу міжнаціональних відносин “сімейної” термінології та патріархальних моделей – це маніпуляція, щоб отримати право говорити від імені інших нібито на правах “старшого брата”.
Росіяни століттями просували свої наративи за кордоном, зокрема на Заході. І, на жаль, досі європейські політики і громадяни європейських держав можуть несвідомо їх ретранслювати, називаючи росіян і українців “братами”. Так у квітні 2022 року Емманюель Макрон в інтерв’ю телеканалу France 2 відмовився назвати дії Росії в Україні «геноцидом». «Я буду обережний із такими термінами сьогодні, тому що ці два народи (росіяни та українці. – ред.) — брати», — сказав він.
Чи справді українці є “одним народом” з росіянами?
Опубліковано
24.10.2024
Українці і росіяни – це різні народи, кожен з яких має власну мову, культуру, історію та ідентичність.
Абсолютна більшість громадян України ідентифікують себе як українців і не вважають себе “один народом” з росіянами. Результати опитування, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” 6 квітня 2022 року свідчать, що 91% українців не підтримує тезу “українці і росіяни – один народ”. Заперечуючи існування українців Кремль / путінський режим де-факто займаються газлайтингом на державному рівні. Відтворення цієї тези – є підтримкою російського психологічного (і не лише) насильства.
Наявність української ідентичності (як етнічної, так і громадянської) у десятків мільйонів людей – це вже достатній аргумент для спростування пропагандистського наративу про “один народ”. Українці є сучасною політичною нацією, яка розділяє цінності свободи і демократії та чітко усвідомлює свою відмінність від інших.
Кремлю наратив про “один народ” потрібен для того ж, що й споріднений наратив про “братні народи” – для виправдання власного експансіонізму та імперіалізму, заперечення права українців на власну державність, агресивної війни проти України та геноциду.
Російська пропаганда в просуванні наративу про “єдиний народ” здебільшого оперує аргументом про “спільну історію”, під якою мається на увазі тривалий час перебування України під владою Російської імперії та СРСР. Російська імперія – була багатонаціональною імперією династії Романових (а не національною державою росіян), її населяли сотні народів з різними мовами, культурами, релігіями.
Важливо: перебування в складі однієї імперії не робить її підданих автоматично одним народом (навіть попри жорстку політику асиміляції). Турки, греки, вірмени, араби в Османській імперії не стали один народом. Австрійці, угорці, італійці, чехи, поляки, українці в Австрійській імперії не стали одним народом. Корейці та японці у складі Японської імперії не стали “одним народом”. Так само й українці (а також фіни, литовці, поляки, грузини, вірмени та інші народи) не стали одним народом з росіянами за час перебування у Російській імперії.
Також російська пропаганда маніпулює мовним питанням і автоматично записує в росіяни громадян України, що послуговуються в побуті російською мовою (російськомовні). Поширення російської мови в Україні (насамперед у містах Сходу і Півдня) – наслідок асиміляційної політики Російської імперії та СРСР.
Насправді абсолютна більшість українців вважає рідною українську мову і майже всі громадяни України її знають на тому чи іншому рівні ( рідною вважають українську 78%, російську – 6%, обидві мови – 13%. Не знають української 0,5% – опитування Центру Разумкова, червень 2024)
Важливо: використання російської мови не робить українців одним народом з росіянами. Так само як використання англійської не робить ірландців одним народом з англійцями, використання французької не робить бельгійців (валлонів) одним народом з французами тощо.
Чи українська та російська — одна й та ж мова?
Опубліковано
29.05.2024
Ні, українська та російська — це різні мови, які лише належать до однієї групи слов’янських мов. Але ці мови навіть не набільш схожі між собою. Білоруська, польська та словацька мови лексично та фонетично ближчі до української, ніж російська. Проте українці добре розуміють російську мову через колоніальне минуле України та нав’язану Росією політику русифікації та асиміляції. При цьому росіяни або погано розуміють українську мову, або зовсім її не розуміють.
Є мови набагато ближчі до української, ніж російська. Найближчою до української є білоруська — з нею в української мови аж 84% спільних слів. З польською мовою у нас спільних 70% слів, а зі словацькою — 68%. І тільки на четвертому місці — російська, з якою українська мова має лише 62% спільної лексики. У фонетиці та граматиці українська мова має понад 20 спільних рис із чеською, словацькою, польською, хорватською та болгарською мовами. А з білоруською мовою українська має 29 спільних рис, а також буквально однакову вимову багатьох слів, особливо із сфер родини та щоденного лексикону.
Але українці розуміють російську мову, тому що протягом століть вони були колонізовані та русифіковані, а вивчення російської мови було обов’язковим.
Історія знає безліч спроб заборонити українську мову. У 1863 році було прийнято Валуєвський циркуляр, який забороняв публікацію українською мовою релігійних, навчальних і освітніх книг. У 1876 році Росія видала ще один сумнозвісний для українців Емський указ. Того року українська мова була заборонена в друку, освіті, мистецтві, музиці та публічному вжитку. Вже за часів СРСР сотні письменників, які писали українською мовою, були вбиті. За українську мову Росія вбивала й продовжує це робити сьогодні. Тімоті Снайдер, американський історик, професор Єльського університету, який спеціалізується на історії Східної Європи, зокрема України та Росії, зазначав: «Українська мова пережила кілька століть справжнього гноблення, коли Російська імперія забороняла не тільки видання нею книг, а й використання української мови як у школі, так і в громадському житті».
Якими мовами спілкуються в Україні?
Опубліковано
31.10.2024
Офіційна мова в Україні — українська. Саме цією мовою розмовляє більшість громадян країни і кількість таких людей постійно зростає. Проте українці говорять також російською мовою та мовами національних меншин, як-от білоруська, румунська, угорська, болгарська, польська, кримськотатарська тощо. Поширеність російської мови в Україні — це наслідок утисків і заборон Росією української мови впродовж століть. При цьому спілкування російською мовою, як і будь-якою іншою, в Україні не заборонено.
Більшість українців розмовляють українською і ця цифра зростає.
За результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” в лютому 2024 року, українською послуговувались 59% опитаних респондентів, а 28% — і українською, і російською. Серед тих, хто на момент дослідження говорив лише українською, 9% цілеспрямовано перейшли на неї лише нещодавно, а 91% спілкувались українською уже давно.
А вже в червні 2024 року, як показало нове дослідження, українською розмовляли 70,5% опитаних українців. Водночас розмовляли вдома лише або переважно російською 11% опитаних.
У 2015 році українською розмовляли 50% жителів України, а у 2006 році – 46%. Вдома розмовляли лише або переважно російською 24%, а у 2006 році – 38%. Тренд переходу на українську мову є абсолютно чітким та однозначним. Батьки та/або дідусі-бабусі більшості нинішніх російськомовних українців спілкувалися українською. Поширеною ще 10 років тому була ситуація, коли українська залишалася мовою сімейного спілкування, але назовні (в школі, на роботі, в сфері обслуговування тощо) людина послуговувалася російською. Тому українська мова не є чужою навіть для тих українців, які спілкуються переважно російською.
Окрім української та російської мов, жителі України також розмовляють мовами інших 10ти національних меншин: білоруською, румунською, угорською, болгарською, польською, кримськотатарською, єврейськими мовами, гагаузькою, грецькою, словацькою.
За даними КМІС, більшість українців підтримують певні обмеження російської мови і не вважають, що в Україні є утиски російської. Так 66% опитаних виступають за вилучення російської зі сфери офіційного спілкування в Україні. 84% респондентів не бачать утисків російської.
Поширеність російської мови в Україні — результат імперської політики Росії та планомірної русифікації. Українці знають російську, тому що протягом століть вони були колонізовані та русифіковані, а вивчення російської мови було обов’язковим. Українська мова натомість у багатьох сферах була штучно обмежена або повністю витіснена.
Росія досі використовує мову як зброю. Зокрема в інформаційному полі поширена ідея «утиску російської мови в Україні» — це одна з «причин», які Кремль використовує для виправдання вторгнення в Україну. Але це не так, і є черговою пропагандою Росії. Російська мова в Україні не зазнає жодних утисків, навіть після вторгнення. Натомість люди масово добровільно переходять на українську мову, чітко асоціюючи російську з мовою загарбників. Це відбувається навіть у східних регіонах, де російська мова більше поширена.
Чому Україна не є історичною територією Росії?
Опубліковано
26.06.2024
Насправді реальне значення має лише таке поняття як міжнародно визнані кордони країн та принцип їхньої непорушності. І скільки б російська пропаганда не називала якісь українські території — при чому їхні межі змінюються, залежно від обставин — історичними землями Росії, це лише їхня вигадка й повний абсурд. Бо державність тут, на українських теренах, існувала ще до того, як узагалі була створена Росія чи навіть її попередниця Московія.
Росіяни ніяк не визначаться які саме українські території називати «исконно русскими». То вони кажуть, що це Крим, то — увесь Південь України включно з Одесою, Херсоном, Миколаєвом і Маріуполем, то вони кажуть, що мало не вся територія України, крім Галичини, — це подарунки московських царів та Леніна і малюють навіть такі карти. То Путін говорить 24 лютого 2022 року, що «Украину создал Ленин», то розказує, що «Украину придумал австрийский генштаб».
Але, по-перше, все це — повна маячня. Бо коли в Києві Володимир Великий хрестив Русь, яка на той момент вважалася великою європейською державою, не існувало ні Росії, ні Московського Царства. Мінімум з X до ХІІІ століть землі теперішньої Росії підпорядковувалися Києву — або хоча б символічно тяжіли до головного міста Русі, яке тепер є столицею України. А створене у XІІІ Московське князівство є лише уламком держави зі столицею у Києві — Київської Русі. Тобто цілком навпаки. Й аби претендувати на ці землі хоч з якоюсь долею легітимності в очах тодішньої міжнародної спільноти, її владоможці просто найменували своє царство грецьким перекладом слова «Русь» (все та ж Росія).
А, по-друге, навіть якби теоретично якість території України і могли вважатися «історичними землями Росії», це все одно не могло б бути приводом для російського вторгнення та посягання на наш суверенітет. Адже в міжнародному праві існує таке поняття, як міжнародно визнані кордони, а також принцип їхньої непорушності.
Це правда, що України раніше не існувало?
Опубліковано
24.10.2024
Від російських пропагандистів і Путіна особисто неодноразово можна почати тезу про те, “що України ніколи не існувало”, “не існувало до 1991 року”, “Україну вигадав Ленін” тощо. Ці тези протирічать одна одній (незалежна держава Україна існує, тому твердження “ніколи не існувало” суперечить об’єктивній реальності. А якщо “не існувало до 1991”-го, то її не міг “вигадати” Ленін, який помер у 1924 р.).
В основі пропагандистської маніпуляції лежать те, що:
- тривалий період бездержавності України, її перебування у складі імперій у 18-му на початку 20-го ст. (Російської та Австрійської), перебування України у складі Радянського Союзу, який у світі також багатьма спрощено сприймався як “Росія”;
- тривалий час Україна, її історія та культура залишалися (і багато в чому досі залишаються) “сліпою плямою” для іноземців: Росія вкладала і вкладає величезні ресурси в промоцію саме російської культури (“великая русская культура”, “загадочная душа”) та говорила від імені всіх народів імперії та Союзу, забираючи в них право голосу та можливості повноцінної самопрезентації.
Насправді український народ має не лише багату і самобутню культуру, етнічну територію і власну ідентичність, а й великий досвід державотворення та досвід державності.
Сучасні держави Україна та Російська Федерація є однолітками. Обидві з’явилися на політичній карті світу внаслідок розпаду Радянського Союзу. Росія (РСФРР) оголосила проголосила Декларацію про державний суверенітет 12 липня, а Україна (УРСР) – 16 липня. 24 серпня 1991 року Україна проголосила Незалежність. 1 грудня 1991-го відбувся Всеукраїнський референдум, 90,32% виборців (при явці 84,18%) підтримали Акт проголошення Незалежності. 8 грудня тодішні лідери України, Білорусі та Росії Кравчук, Шушкевич і Єльцин підписали Біловезькі угоди, згідно з якими СРСР припинив своє існування. Саме ці три республіки (Росія, Україна, Білорусь) у 1922 р. укладали союзний договір про утворення СРСР – і вони ж – як держави-засновниці – його розпустили.
У складі СРСР Україна перебувала як союзна республіка – Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) – і мала конституційно закріплене право на вихід з СРСР (цим правом республіки скористалися у 1990-1991 рр.). УРСР мала власний парламент, уряд, власне законодавство (Конституцію та закони УРСР), представництво в ООН і статус держави-засновниці ООН.
Створення УРСР (у 1919-1936 – УСРР) було вимушеним кроком для більшовиків і відповіддю на потужний український національний рух і повстанський рух 1917-1920-х рр. У 1917 р. під час розпаду Російської імперії було проголошено Українську Народну Республіку (УНР) зі столицею в Києві. УНР була незалежною державою з усіма ознаками суверенітету, була визнана іншими державами Європи. Вже в 1917 році УНР зазнала збройної агресії з боку Радянської Росії і до 1921 року вела збройну боротьбу за незалежність. У 1918 р. під час розпаду Австро-Угорської імперії було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) зі столицею у Львові. У 1919 р. УНР і ЗУНР об’єдналися.
У 18 ст. – поч. 19 ст. українці не мали власної держави, українські території перебували в складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперії. У 19- на поч. 20 ст. в імперіях виникають українські політичні партії, які беруть участь у політичному житті, просувають ідеї українського суверенітету і відродження української державності. Українці проходили через ті самі процеси, що й чехи, хорвати, литовці та інші бездержавні на той момент народи Європи. Однак російська пропаганда заперечує існування саме українців та України.
У 17-18 ст. українська держава існувала у форматі козацької держави – Війська Запорозького. Її заснував гетьман Богдан Хмельницький. У 1654 Військо Запорозьке уклало військовий союз з Московським царством, що призвело до поступового розширення впливу Москви на козацьку державу та звуження її автономії. Українська козацька держава (Гетьманщина) проіснувала понад 100 років і була ліквідована російською імператрицею Катериною ІІ. Гетьманщина мала власне військо, законодавство, судову, фінансову, податкову, митну систему. Українські гетьмани неодноразово намагалися вивести Гетьманщину з-під політичного впливу Москви.
З 14 ст. українські землі були в складі Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. У 1569 р. воно об’єдналося з Польським Королівством у конфедеративну державу Річ Посполиту (Республіку). І у ВКЛ, і у Речі Посполитій українська аристократія (шляхта) мала великий політичний вплив. У містах України було Магдебурзьке право, розвивалися традиції самоврядування.
У 9-13 ст. існувала середньовічна держава Русь (використовується також “кабінетний” термін Київська Русь) з центром у Києві. Продовженням державотворчої традиції Русі можна вважати Галицько-Волинське князівство (воно ж Королівство Руське) і значною мірою Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.
Важливо: Русь – це не Росія, а мешканці Русі не були давніми “росіянами” (русскими) як це подається не лише російською пропагандою, а й значною мірою російською історіографією. Росіяни спекулюють на спорідненості цих термінів і оголошують себе одноосібними нащадками спадщини Русі стверджують, що Росія має “тисячолітню історію”.
Але ключові події історії Русі відбувалися саме на території сучасної України, а майбутня Росія (Ростово-Суздальське, Володимиро-Суздальське князівство) були периферією Русі і фактично незалежною від Києва. Новгородська Республіка (Господін Великий Новгород) була незалежною державою. У 15 столітті Новгород було завойовано Московським царством. Завоювання супроводжувалося масовими вбивствами, депортаціями і заміщенням місцевого новгородського населення московським.
Також росіяни спекулюють на тому, що термін “Україна” є молодшим за термін “Русь” (і стверджують що Русь це нібито те саме, що й Росія). Перша згадка терміна “Україна” у письмовому джерелі датована 1187 р. (Київський літопис).
З 17 ст. Україна – загальновживаний термін на європейських мапах (мапи Гійома Левассера де Боплана, Йоганна Ансоніуса, Вільгельма Пфана тощо). У цей час термін “Русь” і “Україна” вживалися паралельно і були синонімами. Натомість майбутня Росія – Московське царство – позначалася на мапах як Московія. Лише у 1721 р. було проголошено Російську імперію, і назва “Росія” стала загальновживаною і домінуючою. Цю назву (Росія – це грецький варіант назви “Русі”) було обрано для того, щоб Росія оголосила себе спадкоємицею Русі.
Чому деякі українські біженці розмовляють російською?
Опубліковано
15.04.2024
Історично Україна пережила важкі часи, пов’язані з винищенням та примусовою русифікацією. Але важливо розуміти, що російськомовні українці — не росіяни й не проросійські. А перехід на українську мову у повсякденному житті є дуже масовим, але непростим процесом в умовах постійного стресу через війну.
Росія примусово русифікувала українців упродовж століть. Процес почався із початку 18 століття, коли Росія взяла під контроль більшу частину України. З 1876 року Росія видала Емський указ, згідно з яким українська мова була заборонена у сферах друку, освіти, мистецтва, музики та в публічному вжитку.
Поширення російської мови в Україні було результатом систематичної політики утиску та репресій, а також заселення росіян на українські території. Поширеність російської мови відбулась подібним чином практично у всіх пострадянських країнах.
Тімоті Снайдер, американський історик і професор Єльського університету, лаконічно та чітко описує процес русифікації українців: «Українська мова пережила кілька століть справжнього гноблення, коли Російська імперія забороняла не тільки видання нею книг, а й використання української мови як у школі, так і в громадському житті. Крім того, російська мова залишалася привілейованою як у Російській імперії, так і в СРСР. Тому багато українців за кілька поколінь русифікувалися».
Більше половини українців уже перейшли на українську мову у повсякденному житті. У 2021 році українською мовою в повсякденному житті розмовляли 46% населення України. У грудні 2023 року українською у побуті говорили вже 65%. Війна прискорила для українців усвідомлення російської як мови агресора. Згідно з опитуванням, проведеного у березні 2022 року, українську мову вважають рідною 76% жителів України.
Травма війни ускладнює перехід на українську мову. Гормони стресу вбивають нейрони такої частини мозку як гіпокамп, який відповідає за навчання та запам’ятовування. Про це говорить Роберт Сапольські, нейробіолог, професор Стенфорда. Тому процес переходу на нову систему мовлення є особливо важким і навіть затяжним для тих, хто пережив війну або страждає від хронічного стресу.
дізнатись більше5 відповідей
дізнатись більше1 відповідь
дізнатись більше3 відповіді
дізнатись більше4 відповіді